Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Звістка (бо чули її многі) поширилася швидко в Римі.
І ось Тиберій, тоді цезар римський, послав по Тамуса і, вислухавши, повірив його словам. Поцікавившись у людей учених, яких тоді при дворі і в Римі було чимало, хто цей Пан, він узнав, що це син Меркурія і Пенелопи. Це саме засвідчив Геродот, а за ним і Цицерон у третій книзі Про натуру богів. Сам же я бачу за тим великого Спасителя вірних, якого ницо скарали в Юдеї мстиві і нечестиві понтифики, книжники, священики і монахи мозаїчного закону. І таке тлумачення, як на мене, за вуха не притягнуте: адже по-грецькому його цілком можна назвати Пан, бо він наше Все: все, ким ми є, все, чим живемо, все, що маємо, все, на що уповаємо, — це він; усе в ньому, від нього і через нього. Це добрий пан, великий пастир, який, за твердженням палкого пастуха Коридона, всім серцем возлюбив не лише овець, а й пастухів. І в годину його кончини зітхання і ячання, голосіння і лементування сповнили увесь безмір Усесвіту: небо, землю, море, пекло. І за часом моє тлумачення підходить, бо цей всеблагий, всевеликий Пан, єдиний наш Спаситель, помер у Єрусалимі за царювання римського цезаря Тиберія.
Промовивши теє, Пантагрюель замовк і вдався у глибоку задуму. А скоро ми побачили, як з його очей течуть сльози завбільшки зі струсяче яйце. Ну мене к Богу, як я бодай у чомусь у брехунівку заїздив.
Розділ XXIX
Як Пантаґрюель поминув острів Мізерію, де Безскоромник царював
От як судна нашого веселого каравану були підлатані й полагоджені, конт поповнений, макреони щедрою відплатою Пантагрюеля удобрухані й уконтеновані, а люди наші були веселіші, ніж звикле, назавтра ми з великою радістю розгорнули вітрила під погідний і лагідний аґійон. Посередині дня Ксеноман здалеку показав нам острів Мізерію, де Безскоромник царював; Пантагрюель про нього вже чув і мав охоту побачити живого, проте Ксеноман йому розраював, одне, що довелось би заломити чортові ковбасу, а друге, що і на всьому острові і при дворі сеньйора не живуть, а тільки світом нудять.
— Ви там лише й узрите (казав він), що великого жеруна гороху, великого бревкала оселедцевого калу, великого кротоїда, великого сіножуйця, голомозого напіввелета з подвійною тонзурою за ліхтарною модою, великого ліхтарійця, хорунжого іхтіофаґів[434], диктатора гірчицеїдів, шмагателя малят, палія приску, батька і годувальника лікарів, розгрішителя, індульґенника, праведника, благодійника, ревного католика і великого отченашника. Три чверті дня він ревма реве, а на весілля ні ногою. А проте такого удатного, як він, фабриканта пшікувальних голок і рожнів і в сорока царствах не знайдеш. Шість років тому, одвідавши проїздом Мізерію, я привіз звідтам цілий грос голок і роздав кандським м'ясарам. Вони були захоплені, і було від чого. Ось як повернемося, я покажу вам дві такі голки, вони над порталом стирчать. У меню Безскоромника — солоні кольчуги, шоломи, каски, шишаки і мисюрки. І тим-то йому то сечу жене, то моч запирає. І крій, і барва його одежі бере очі на себе: вона у нього сіра й холодна, нема нічого спереду, і нема нічого ззаду, і рукавів нема.
— Зробіть мені ласку (сказав Пантагрюель), от як ви його стрій, кухню, звичаї і обичаї описали, опишіть його вроду, статуру і всі члени.
— Прошу, бахурцю (сказав брат Жан), а то я знайшов його в себе у Требнику, він стоїть після рухомих святок.
— Залюбки (відповів Ксеноман). Скоро ми, мабуть, почуємо про нього докладнішу розповідь на острові Дикому, де правлять набиті Ковбики, запеклі його вороги, з якими він вічно воює. Якби не Пущенник, їхній оборонець і добросусіда, великий ліхтарієць Безскоромник давно б їх на той світ загнав.
— А що ці Ковбики (спитав брат Жан), самці чи самички, янголи чи прості смертні, жінки чи дівчатка?
— Це жіноцтво (відповів Ксеноман), родом своїм смертні, одні незайманиці, інші ні.
— Хай мене дідько візьме (сказав брат Жан), як я за ними руку не тягтиму. Треба, щоб у лісі щось дуже велике здохло, щоб ми воювали з жінками! Назад! Заріжемо цього сволотника.
434
Іхтіофаґи — рибоїди (грекою).