Ґарґантюа і Пантаґрюель

Ополудні на виду острова Дикого Пантагрюель здалеку помітив великанського і монструозного физетера, сопатий і хропатий, весь роздутий, він пер просто на нас, над корабельними марсами вивищуючись і з пащі воду з таким шумом викидаючи, ніби з гори звергалася велика ріка. Пантагрюель указав на нього лоцману і Ксеноманові. За порадою лоцмана сурми на Таламегу просурмили «іду зімкнутим шиком». На це сурмління всі кораблі, ґаліони, раубарджі й лібурни (що то морська дисципліна!) вишикувались грецькою Y — пітагорійською літерою, яку зображує у небі журавлиний шнур і яка є не що інше, як гострий кут, і ось у центрі цієї Y, де дві гілки сходяться, опинилася Таламега, налаштована битися не на життя, а на смерть. Брат Жан, сповнений завзяття і рішучої зваги, весело піднявся з канонірами на місток. А Панурґ заґвалтував і залементував непутнім голосом:

— Бабільбабу! (гукав він). Що година, то й новий клопіт! Тікаймо! Щоб мене лизом злизало, це Левіафан, якого наш честивий пророк Мойсей описав у житії святого чоловіка Йова! Він проковтне нас усіх, і людей, і кораблі, не кажи ти пігулки. В його величезній пекельній пельці ми займемо місця не більше, ніж перчина в ослячій пащі. Дивіться, ось він! Тікаймо, гайда на берег! Мені здається, що це те саме морське чудерство, якому колись випала доля поглинути Андромеду. Тут нам і хата. О, якби ж то серед нас вийнявся хоробрий Персей і вбив його!

— Перситиму його я! (озвався Пантагрюель). Не панікуй!

— Хай ти сказишся (сказав Панурґ), усуньте спершу причину паніки! Як же тут не панікувати, як він он суне по мою душу?

— Якщо доля ваша така (сказав Пантагрюель), як її недавно вам брат Жан розтлумачив, то вам слід боятися Пироя, Еоя, Етона і Флеґона, славетних огнедихатих румаків Сонця, в яких із ніздрів полум'я сапле, а физетери, що вивергають з ушей і пащі саму лише воду, вам зовсім не страшні. Вода для вас смертельної небезпеки не становить. Ця стихія радше захистить вас і збереже, принаймні не згубить.

— Це ще бабуся надвоє ворожила (сказав Панурґ). А, хай вам усячина, хіба я не викладав вам учення про перетворення стихій і що різниця між вареним і печеним та між печеним і вареним невелика? Ой лишечко! Ось він! Піду сховаюся внизу. Усім нам саксаган. На марсі я бачу підступну Антропос: вигостреними оце ножицями вона збирається нашого життя нитку обтяти. Начувайтеся! Ось він. У, який же ти гидкий, який мерзенний! Скількох ти потопив, а вони навіть похвалитися цим не встигли! От аби ж то він виливав добре, смачне, прегарне біле або ж червоне вино, а не цю гірку, смердючу, солону воду, це ще можна було б толерувати, можна було б перетерпіти, за прикладом одного англійського мілорда, — тому, засудженому за вчинені злочини на смерть, дозволили самому вибрати собі страту, і він побажав сконати утопленим у бочці з мальвазією. Ось він! Ой, ой, дідько, гаспид, Левіафан! Бачити тебе не можу — такий ти поганючий і обридливий! Пішов ти до суду, пішов ти до крючків!