Ґарґантюа і Пантаґрюель
- Автор: Рабле Франсуа
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5103-5
- Переводчик: Анатоль Перепадя
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ґарґантюа і Пантаґрюель». Краткое содержание книги:
Так колись в Атенах судді аеропагу, вироки злочинцям ухвалюючи, вживали в кожному випадку знаки: літера 6 означала кару горлом, Т — виправдання, Л — додаткову інформацію, бо справа ще не вирішена. Знаки ці, на видноці виставлені, втишували хвилювання і тривогу родичів, друзів та всіх інших, кому не терпілося знати, яка ж доля і яке рішення суду у справі злочинців, під вартою утримуваних. Достоту так і небеса з допомогою комет нібито пломінкими космічними письменами мовчки кажуть нам: «Смертні! Якщо ви бажаєте ще чогось від цих щасливих душ вивідати, навчитися, почути, узнати, добути щодо громадського або ж приватного добра і користи, то вспішіться до них по відповідь, бо розв'язка комедії близька. Потім шкодуватимете, та вже пізно».
Ба більше. Аби земні люди бачили, що вони недостойні жити, спілкуватися і вкушати радощі з такими небуденними душами, небеса дивують і лякають людей чудесами, різними дивами і предивами, різними чудерствами та всякими іншими надприродними призвістками. А ми їх навіч узріли незадовго до переходу на той світ славної, високої і геройської душі премудрого і шляхетного лицаря де Ланже, про якого ви згадали.
— Я його згадую (сказав Епістемон), і серце моє тріпоче і тьохкає на думку про премногі і страхопудні дива, які нам явилися днів за п'ять, за шість перед переселенням його душі. Сеньйори д'Асьє, Шеман, Маї-однозір, Сент-Іл, Вільнев-Лагюяр, метр Ґабріель, савіянський лікар, Рабле, Каюо, Масюо, Майорічі, Бюллу, Серкю-бурмістр, Франсуа Прус, Феррон, Шарль Жірар, Франсуа Бурре і многі інші приятелі, домівники і служники небіжчикові мовчки перезиралися, не пустивши пари з уст, і в глибокій задумі собі уявляли, що скоро Франція позбудеться лицаря без страху і докори, такого славути і такого вірного її оборонця, і те саме стверджували, як їм подоба і випада, небеса.
— Чубчиком на моїй відлозі свідчусь (сказав брат Жан), не бажаю я вус у молоко вмочити невіголосом. Як-не-як, а я тямкуватий. Так ось,
ці самі герої і напівбоги, про яких ви розводитеся, що ж вони, так і вмирають? Царице Небесна! А я, прости Господи, вірив-увірував, що всі вони безсмертні. А тепер ось превелебний макробій рече, що, зрештою, вони згасають.
— Не всі (відповів Пантагрюель). Стоїки запевняють, що смертні всі, опроче одного, і він безсмертний, недвигадушею, невидимий. Піндар ясно мовить, що богиням гамадріадам відміряно не більше нитки (себто життя) від кужеля і прядива Доль і неправедних Парок, ніж деревам, які вони опікають, тобто дубам, а від дубів, як це доводять Каллімах і Павсаній у книзі про Фокіду, дріади і випали, і такої думки Марціял Капелла. Щодо напівбогів, панів, сатирів, сильванів, домовиків, егіпанів, німф, героїв і демонів, то многі з них, виходячи з різного реченця життя, Гесіодом підрахованого, живуть до дев'яти тисяч семисот двадцяти років — число це складено так: одиниця додається до учетвереної двадцятки, і сума множиться на три і на уп'ятерену двійку у третій степені. Це ви знайдете у Плутарха в його книзі Упадок оракулів.
— Про це (сказав брат Жан) у служебнику моєму нічого не сказано. Ну та гаразд, повірю вам на слово.
— Я гадаю (сказав Пантагрюель), що всі розумні душі уникають ножиць Атропоса. Усі безсмертні: янголи, демони, люди. Ось я вам розповім історію, хоть і химерну, одначе многими вченими і тямущими історіографами записану й засвідчену.
Розділ XXVIII
Як Пантаґрюель про смерть героїв розповів дуже зворушливу історію
— Епітерс, Еміліана-ритора батько, плив із Греції до Італії на судні, з різним крамом і численними подорожанами на борту, аж це надвечір, біля Ехінських островів, поміж Мореєю і Тунісом, вітер нараз переліг і судно до острова Паксоса прибило. От як вони причалили, хто з мандрівців заснув, хто не спав, а хто пив і заїдав, аж це на острові Паксосі чийсь голос гучно вимовив ім'я Тамус. Від цього крику всі отетеніли. Хоча єгиптянин Тамус був стерником їхнього судна, але його імени не знав ніхто, поза кількома мандрівниками. Удруге покликнув цей страшний голос: він знову озивав Тамуса. Ніхто на нього не відгукнувся, всі мовчали і трепетали; тоді утретє пролунав той самий, ще грізніший крик, і Тамус нарешті відповів: «Я тут. Чого ти від мене хочеш? Чого тобі треба від мене?» Тоді цей голос ще гучніше гукнув до нього і звелів, по прибутті до Палоди, звістити і сказати, що Пан, великий бог, сконав.
Ці слова, як розповідав потім Епітерс, великим дивом здивували і великим жахом ужахнули всіх моряків і подорожан. І заходились вони радитися між собою, що ліпше: промовчати чи оповістити те, що велено; Тамус подав свою думку: якщо дутиме ходовий вітер, то він пройде мимо, нічого не сказавши, якщо ж море буде спокійне, то він ознаймить вість. І от сталося так, що як вони до Палоди підпливали, ні вітру, ні хвиль не було. Тоді Тамус, піднявшись на прову й обернувшись лицем до землі, сказав, як йому велено, що вмер великий Пан. Не встиг він вимовити останнє слово, як з берега почулися глибокі зітхання, гучний лемент і престрашенний репет, кричав не один голос, а цілий хор.