Поїзд точно за розкладом. Де ти був, Адаме. І не промовив жодного слова. Більярд о пів на десяту

III

— Що вона гукала? — спитав Гриф.

— Хіба ти не дочув?

— Ні, а ти? Скажи, що?

— «Єрусалим»,— тихо сказав Пауль.— Вона гукала «Єрусалим», як поїзд уже й минув нас. Ходімо.

Він розчаровано подивився на пістолет, якого держав тепер дулом донизу, поклавши великий палець на запобіжник. Він собі гадав, що постріл гримне куди гучніше й з пістолета піде дим, був майже певен, що дим піде й він проведе поїзд із димучим пістолетом у руці; та дим не йшов, пістолет навіть не нагрівся,— хлопець злегенька провів по ложу вказівним пальцем.

— Ходімо,— сказав він.

Єрусалим, міркував він, я добре чув, та не знаю, що вона мала на думці.

Вони звернули з дороги й подалися вздовж залізничної колії, Гриф — із прихопленою з дому банкою повидла під пахвою, Пауль — з опущеним донизу пістолетом у руці вступивши в зеленаву сутінь лісу, вони раптом подивилися один на одного.

— Ти все-таки не передумав?

— Знаєш,— сказав Пауль,— треба...— він почервонів, відвернувся.— Ти розклав м'ячі на деревині?

— Розклав,— сказав Гриф.— Вони все скочувалися додолу, та потім я знайшов у корі заглибину.

— На якій відстані один він одного?

— В долоню завширшки, так, як ти сказав...— Слухай,— мовив він тихіше й зупинився.— Я не можу вернутись додому, не можу ніяк. До тієї кімнати. Розумієш, до тієї кімнати я не можу повернутися.— Він переклав банку з повидлом у другу руку і вхопив Пауля, що мав був рушати далі, за рукав куртки.— Не можу.

— Ще б пак,— сказав Пауль,— до тієї кімнати і я не вернувся б.

— Мати змусить мене прибирати. Ні, я не зможу лазити по підлозі, витирати стіни, книжки, все чистісінько. А вона стоятиме над душею.

— Ні, ти не зможеш. Ходімо!

— Що мені робити?

— Стривай, спершу постріляємо. Гайда!

Вони пішли далі, час від часу повертаючи один до одного свої зелені в лісовому присмерку обличчя, Гриф — перелякане, Пауль — усміхнене.

— Застрель мене,— сказав Гриф,— слухай, застрель.

— Ти з глузду з'їхав,— мовив Пауль, закусив губу, звів пістолета й націлився у Грифа; той пригнувся, тихо заскімлив, і Пауль сказав: — Бач, ти трохи-трохи не зарепетував, а він, між іншим, на запобіжнику.

Коли вони вийшли на галявину, Пауль наставив ліву долоню до очей і, примружившись, глянув на тенісні м'ячі, викладені рядочком на поваленому дереві; три м'ячі були ще ніби й неторкані, білі й волохаті, мов ягнячий смушок, решта вже замурзалися об лісову землю.

— Піди,— сказав Пауль,— постав банку між третім і четвертим м'ячем.

Гриф поплентався через галявину й примостив банку за м'ячами — криво, так, що вона, здавалося, ось-ось перекинеться назад.

— М'ячі дуже густо розкладені, банка ніяк не влазить.

— Тікай звідти,— сказав Пауль,— я стріляю. Йди до мене.

Він зачекав, поки Гриф став поряд у затінку, звів пістолета, націлився, натиснув на курок і, зляканий луною першого пострілу, став несамовито бабахкати раз за разом, поки вистріляв усі патрони; гучна луна двох останніх пострілів відбилася з глибини лісу, коли хлопець давно скінчив стрілянину. М'ячі лежали, як і перед тим, навіть банка з повидлом стояла цілісінька. Зробилося тихо-тихо, тільки легкий дух пороху нагадував про постріли... А Пауль усе стояв з піднятим пістолетом у руці, наче надумав простояти так довіку. Він був блідий, у нього аж кров холонула в жилах від невдачі, у вухах гучно дзвеніла давно завмерла луна — різкий, сухий гавкіт залишився в пам'яті і озивався знов і знов. Хлопець заплющив очі, потім розплющив. М'ячі лежали, як і перед тим, навіть банка з повидлом була цілісінька.

Він опустив руку так поволі, наче вернув її до себе з далекої далечіні, й помацав дуло пістолета: цим разом воно бодай трохи нагрілося. Нігтем великого пальця Пауль висмикнув обойму, вклав нову й узяв пістолета на запобіжник.

— Ану лишень! — тихо мовив він.— Тепер твоя черга.

Він тицьнув Грифові в руку пістолета, показав, як зводити курок, відступив у затінок і, намагаючись перебороти глибоке розчарування, подумав: може ж, хоч ти влучиш, може, хоч ти. Гриф скинув руку з пістолетом догори і став повільно опускати, цілячись,— це він десь вичитав, подумав Пауль, по ньому видно, що вичитав; і стріляв Гриф з паузами: пальнув раз і замовк; м'ячі лежали, як і перед тим, нерушена стояла банка; тоді Гриф вистрелив тричі поспіль — і луна тричі озвалася в хлопців у вухах. Сірий стовбур поваленого дерева з шістьма тенісними м'ячами й банкою сливового повидла лежав перед ними химерним невразливим натюрмортом.