Все королівське військо

— Зрозумій ти, я не дам йому пропустити таку нагоду. Ми маємо шанс виграти першість асоціації, а той негідник хоче все занапастити.

Я й тепер промовчав.

— Не про Тома ж ідеться, їй-богу, а про першість,— не вгавав він.— Не в Томові річ. Якби йшлося тільки про нього, я й слова б не сказав. А якщо він ще хоч раз порушить режим, я йому голову об підлогу розіб’ю. Помолочу своїми руками. Богом присягаюся.

— Том хлопець здоровий,— зауважив я.

Хазяїн ще раз заприсягся, що не дасть йому попуску. Отож наступної суботи Том Старк знову вийшов на поле, знову мчав з м’ячем, щось середнє між балериною і паровозом, і трибуни волали: «Том! Том! Том! Ура!» — бо він був їхній улюбленець, і рахунок був двадцять—нуль, і університет знову мав реальні шанси на перемогу в чемпіонаті. Залишалося ще дві гри. Одна, легка,— з технологічним коледжем, а на День подяки — вирішальна.

З технологами усе йшло гладенько. У другій половині, коли університет уже мав солідну перевагу, тренер випустив Тома — просто задля розминки. І Том улаштував для трибун невеличку виставу. Вона була невимушена, блискуча й зухвала. Здавалося, йому все за іграшку — так легко він робив своє діло. Та ось, після того як він одірвався й промчав з м’ячем сім ярдів, його знесла друга лінія, і він не вставав.

— Під дихало врізали,— мовив Хазяїн.

А Малюк Даффі, що сидів з нами в губернаторській ложі, докинув:

— Та певне, але нашого Тома цим не злякаєш.

— Звісно, що ні, хай їм чорт,— погодився Хазяїн.

Одначе Том так і не встав, його підняли й понесли до роздягальні.

— Таки добре врізали під дихало,— сказав Хазяїн, ніби йшлося про погоду. А тоді: — Ти диви, Екстона випускають. Той Екстон непогано грає. Ще рік — і буде класний футболіст.

— Непогано, але до Тома Старка йому далеко. Том Старк — оце я розумію,— заявив Даффі.

— Зараз буде пас, ось побачите,— промовив Хазяїн упевненим тоном знавця; але весь час нишком позирав на процесію, що посувалася до роздягальні.

— Заміна: замість Старка — Екстон,— прокричав гучномовець над трибунами, і ватажок уболівальників дав команду привітати Тома Старка. Вони дружно заревли, а ватажок та його помічники вимахували руками, скакали й підкидали в повітря свої мегафони.

Мʼяч знову ввели в гру. Як і передрікав Хазяїн, наші зробили пас. Дев’ять ярдів — і перша спроба.

— Перша спроба на двадцятичотирьох’ярдовій позначці «Техно»,— оголосив гучномовець. Потім додав: — Том Старк, травмований у попередньому прориві, починає приходити до пам’яті.

— Що? Травмований? — луною озвався Малюк Даффі. А тоді ляснув Хазяїна по плечу (він страх як любив ляскати Хазяїна по плечу на людях, щоб показати, яка між ними дружба) і додав: — Та де там їм вибити з гри нашого Тома, еге ж?

Хазяїн на мить спохмурнів, але нічого не сказав.

— Хіба що на часинку,— розпатякував Даффі.— Цей хлопець — надто міцний горішок для них.

— Хлопець міцний,— погодився Хазяїн. Потім з величезною увагою зосередився на грі.