Все королівське військо
- Автор: Уоррен Роберт Пенн
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Все королівське військо». Краткое содержание книги:
Історія жорсткого політика, що часто не гидує ніякими методами для досягнення своїх цілей. В основу книги лягла біографія губернатора Луїзіани Х'юї Лонга.
Автор був удостоєний Пулітцерівської премії 1947 року за цей твір.
Та Люсі дивилася не на те обличчя, а вниз, на обличчя з широко розкритим ротом, що судомно хапав і видихав повітря. Там не було й проблиску світла. І трохи згодом, коли сестра сказала, що доктор Стентон ненадовго відлучився, а тільки-но повернеться, вона дасть нам знати, ми повернулися до приймальні, де сидів Хазяїн, відкинувши важку голову на квітчастий ситець.
Люсі сіла в інше квітчасте крісло (ті ситцеві чохли на кріслах, вазони з квітами, акварелі в простих дерев’яних рамках, камін зі штучними дровами надавали кімнаті затишного, веселого вигляду) і похнюпила очі, лише вряди-годи позираючи на Хазяїна, а я примостився на канапі під стіною і взявся гортати ілюстровані журнали, з яких довідався, що світ поза нашим тихим куточком нітрохи не змінився.
Близько половини дванадцятої прийшов Адам і сказав, що літак з лікарем із Балтімора, викликаним для консультації, змушений був сісти через туман і вилетить далі, тільки-но відновиться видимість.
— Туман! — вигукнув Хазяїн і підхопився з крісла.— Туман! Подзвоніть йому… подзвоніть йому і скажіть, хай негайно прилітає, туман там чи не туман.
— Літак не може летіти в тумані,— зауважив Адам.
— Подзвоніть, скажіть йому… що той хлопець отам… той хлопець тут у нас… що це мій син…— Голос його не затих. Він просто урвався з таким звуком, наче раптом спинилося зі скреготом щось страшенно важке, і Хазяїн утупився в Адама Стентона поглядом, сповненим обурення й глибокого осуду.
— Доктор Бернем прилетить, як тільки буде змога,— холодно відповів Адам. А тоді, витримавши обурений і осудливий погляд Хазяїна, сказав: — Губернаторе, я думаю, вам не завадило б прилягти, трохи відпочити.
— Ні,— хрипко відказав Хазяїн.— Ні.
— Від того, що ви позбавляєте себе відпочинку, однаково ніякої користі. Ви тільки даремно виснажуєтесь. Ви ж нічого не можете вдіяти.
— Вдіяти…— проказав за ним Хазяїн.— Вдіяти…— І стиснув руки в кулаки, неначе хотів ухопити щось у повітрі, але від його дотику воно розтануло й зникло.
— Я дуже радив би вам відпочити,— тихо, майже лагідно сказав Адам. Тоді повернувся й запитливо поглянув на Люсі.
Вона похитала головою.
— Ні, докторе,— мовила майже пошепки.— Я почекаю. Теж…
Адам кивнув головою і вийшов. Я встав і подався слідом за ним.
Наздогнав його я уже в коридорі.
— Що там з ним? — спитав я.
— Погано,— відказав він.
— Що саме погано?
— Він непритомний і паралізований,— сказав Адам.— Кінцівки зовсім безживні. Всі рефлекси втрачено. Береш його за руку, а вона як желе. Ми зробили рентгенівський знімок черепа, і він показав перелом і зміщення п’ятого й шостого шийних хребців.
— Де це воно в біса?
Адам простяг руку й поклав пальці мені на шию.
— Отут.
— Тобто в нього зламана шия?
— Так.
— Я думав, від цього вмирають.
— Здебільшого вмирають,— сказав він.— А якщо тріщина трохи вище, то неминуче.
— Він має якісь шанси?
— Так.
— Тільки вижити чи одужати?
— Одужати. Чи майже одужати. Але це тільки шанси.
— Що ж ти думаєш робити?
Він подивився мені у вічі, і я побачив, що його власне обличчя виглядає не набагато краще, ніж якби йому самому перебили в’язи. Воно було бліде й змарніле.
— Важко вирішити,— сказав він.— Мені треба подумати. Не хочу говорити про це зараз.— А тоді відвернувся від мене й пішов по натертому паркету коридора, що блищав у м’якому світлі, мов темний лід.
Я повернувся до кімнати, де серед ситцю, акварелей і квіткових вазонів сиділи одне проти одного Люсі Старк і Хазяїн. Час від часу Люсі підводила очі від зчеплених на колінах рук з набряклими голубуватими венами і поглядала на чоловікове обличчя. Хазяїн ні разу не зустрівся з нею очима — він не відводив погляду від каміна, де холодно жевріли штучні дрова.
Десь після першої години ночі прийшла сестра і сповістила, що туман розвіявся і доктор Бернем знову в дорозі. Коли він прилетить, нас повідомлять. І вона пішла.
Хазяїн хвилину чи дві сидів мовчки, а тоді сказав мені: