Жуйка
- Автор: Козиренко Марія
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-356-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Жуйка». Краткое содержание книги:
Читати andante.
— Так, — Хепін кивнула і намірилася йти.
— У холодильнику дещо є, глянете там...
— Гаразд, — Хепін ковзнула рукою по руці Марца, якою він підпирав щоку, і зникла у кухні.
Марц тішився. Ахрон задоволено потер долоні й усміхнувся:
— Марце, зрозумійте, вам не треба ставати другим Страдиварі. Не тільки тому, що той погано закінчив. Ось ви, наприклад, умієте свистіти?
— Я? Аякже, вмію.
— А коли ви востаннє чули, що хтось свистить?
— Емм... Не знаю, не можу згадати. Давно. Поки живу тут, точно не чув. І раніше теж. А ось дід умів свистіти солов’єм — і так класно! Я так не вмію. А навіщо це?
— Ха! Друже, а співати? — Ахрон підвищив голос і набув урочистого вигляду.
— Та ні, це точно не моє, — Марц відмахнувся від цього питання обома руками.
— А я трохи вмію, — озвалася з кухні Хепін, — не те щоб, але для себе іноді...
— Чудово! Це і є музика. Її можна творити з будь-чого. Все, що ви можете побачити, може й звучати. Хвилі є хвилі. Так от, — Ахрон взяв зі столу біля комп’ютера флешку й простягнув Марцеві: — Я записав тут дещо. Такого зараз ніде не знайти, цим відео від тридцяти до ста років, багато хорошої музики. Тоді ще був справжній інтернет із вільним доступом до будь-якої інформації, а не цей ідіотський комункаціль. Тримайте.
Марц узяв флешку й засунув до задньої кишені джинсів.
— У мене є одна пісня «Бітлз». У будильнику, щоправда. А про таке я й не мріяв...
— Мрії збуваються, знаєш... — Ахрон якось дивно спохопився, ненароком звернувшись до Марца на «ти», ніби сказав щось зайве. Проте хлопець не зауважив цього.
— Готово! — Хепін стояла у дверях з тацею, на якій були бутерброди, печиво, горіхи, щось пастоподібне в маленькій мисочці, три склянки з яблучним соком.
— О! Вельми вдячні, господине! — Ахрон аж підскочив. Хутко розгріб книжки на столику й звільнив місце для таці.
Хепін поставила їжу й присіла на бильце крісла, в якому сидів Марц. Ахрон взяв склянку та бутерброд із сиром.
— Смачного всім!
— Спасибі, Ахроне,— Марц теж потягнувся за соком. — До речі, у мене немає компа, щоб подивитися це, — він витягнув із кишені флешку й поклав на бильце біля стегна Хепін.
— Жодних проблем! Там, — Ахрон непевно махнув рукою на куток кімнати, — є кілька, я їх вам подарую. Не Pilon XZ, звісно, але нічого. Я на гіршому колись модель ПГП прораховував. А взагалі — смішно. Зараз кожен школяр має комп’ютер, за допомогою якого можна керувати орбітальною станцією, а насправді ж вони на тих комп’ютерах просто грають в ігри... Знаєте, як мій батько казав на комп’ютерні ігри? «Ганяти дурня по екрану». Він був молодим інженером, коли з’явилися перші комп’ютери — величезні металеві шафи, які займали цілі зали. От як ця, тільки напхана залізяччям. І таких — десятки, а пам’яті всього десять кілобайт. Уявляєте?
— Ні...
— Отож, — Ахрон з апетитом відправив останній шматочок бутерброда до рота, встав і вийшов з кімнати.
Хепін одразу скористалася нагодою — хутко стрибнула на коліна Марцеві й поцілувала його, тоді так само швидко повернулася на своє місце.
Ахрон повернувся за якусь хвилину й поклав перед Марцем чималенький старий фоліант 2012 року видання.
— Що це? — поцікавився Марц.
— Це саме те, що вам треба. «Музичні інструменти українського народу» Гната Хоткевича.
— З картинками? — по-дитячому спитала Хепін і потягнулася до книжки.
— З картинками, люба, — Ахрон не стримував сміху, дивлячись на неї. — Так. Хе-хе... Що ще? Атож. Ноут.
Старий почовгав у напрямку книжкового терикону біля дальнього вікна, зазирнув за шафу, під стіл і нарешті витягнув із якогось закапелка потертий ноутбук, а потім ще один такий самий.
— Ось! Вибирайте! Або забирайте обидва.
Зібравши всі подарунки, Марц і Хепін подякували Ахрону й намірилися йти додому. Дівчина не втрималася й поцілувала старого в щоку на прощання. Було помітно, як це його розчулило, у старих людей — що далі, то більше розум зайнятий лише згадуванням і то більше є підстав зітхнути й розчулитись. Ахрон стримав бурю у своєму серці й тихенько зачинив двері за гостями. Він мав щасливий вигляд. Проте в його очах було щось риб’яче, ніби крізь очі старого винахідника позирав Бог. Не даремно ж кажуть: як у воду дивився. Люди поверхові бачать там тільки мерехтливе відображення себе й світу довкола. Люди мудріші вдивляються в глибину. Люди практичні кришать хліб, закидають вудки — і мають що їсти. Їм ніколи думати. А риби мовчать.