Жуйка
- Автор: Козиренко Марія
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-356-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Жуйка». Краткое содержание книги:
Читати andante.
Була у нього така риса: речі проходили крізь його життя майже неушкодженими, ледь торкаючись реальності. Він міг носити одяг роками, і той не зношувався, не протирався. І книжки завжди стояли на полицях, як у книгарні.
Я поїхала від батьків учитися в Кейсит, коли мені виповнилося шістнадцять. Остання війна сталася, коли я їхала в поїзді. Вранці я набрала маму з мобільного, але в трубці невпинно звучало: «Абонент не може прийняти ваш дзвінок...» Те саме з батьковим номером. Я телефонувала на домашній. Ніхто не відповідав. Я злилася, не знала, куди бігти. Вертатися додому? Але грошей на квиток все одно не мала, тож поїхала до гуртожитку. Дорогою видзвонила тітку Риту, яка жила в передмісті Хака, і вона пообіцяла, що за тиждень поїде в місто й загляне до моїх батьків. Чому не раніше? Завтра, сьогодні, одразу? Рита лише зітхнула на іншому кінці слухавки й заспокоїла: «Не переживай, моя мила. З ними все гаразд».
Цей тиждень я ходила, наче зомбі, з однією думкою-страхом: «Що сталося?»
Коли нарешті тітка зателефонувала мені, я була ледь жива від нервування. Вона просто сказала: «Їх немає». Будинок порожній, двері незамкнені, речі на місці, але нікого немає. Сусіди нічого не чули й не бачили. Батьки просто зникли.
Коли я звернулася до міліції, майор мовчки підсунув до краю столу стос папірців, який складався із заяв про зникнення людей у ніч з 29 на 30 серпня. «Вибачте, але я не думаю, що це можна якось пояснити. Таких заяв, як ваша, сотні на столі кожного оперативника в усьому Крайні».
Через місяць уже повідомляли по телебаченню, радіо, писали в мережі: «Остання війна! Остання війна! Ми всі зникнемо!» З тридцяти чотирьох дівчат, які вчилися тоді зі мною на хореографії, у п’ятнадцяти хтось зник. І ще подейкували, що нас на курсі мало бути шістдесят, але вони теж… Ти розумієш…
«Космогонська правда». 30 вересня 20ХХ року. Дослідна група з тридцяти вчених із США, ЄС, АС, ППЗСАС висловила припущення, що безслідне зникнення більш ніж півтора мільярда жителів Землі викликане певною космічною аномалією, яку вони пов’язують з утворенням нової «чорної діри» в безпосередній близькості від Сонячної системи.
«Вісник-24h» від 1 жовтня 20ХХ року. З інтерв’ю Мета Бонда: «Це не що інше, як Остання війна. Наш ворог невідомий і невидимий. Він не існує для наших ракет, винищувачів і радарів. Ми втрачаємо рідних, ми втрачаємо себе. Ми не знаємо, чи закінчиться ця війна. У наш є тільки наш біль. І саме він має стати нашою головною зброєю. І я обіцяю своєму народу, що докладу всіх зусиль, щоби знайти тих, хто спричинив цю катастрофу. З нами Бог!»
— Проходьте! — Ахрон впустив Марца з Хепін до квартири й обережно зачинив двері.
— Це Хепін, — Марц не знайшовся сказати нічого розумнішого. Він гадав, що цей момент виявиться трохи простішим.
— Надзвичайно приємно, — старий увесь випромінював задоволення, — Ахрон Сол.
— Хепін Ю’рік. Марц казав, що ви науковець і ледве не чаклун...
— О! Я просто занадто добре розібрався в тому, як влаштований цей світ, — вибачте мені цей дещо пафосний вислів. Прошу, проходьте.
Господар і гості пройшли до зали-кабінету.
— Ахроне, ми прийшли дізнатись, що робити далі.
— Марце, ви це всерйоз? Ви привели до мене цю прекрасну юну особу — і питаєте у мене, що робити? Жити! Жити! — Ахрон усівся в крісло перед комп’ютером і підпер щоку рукою. — Якщо ж ви про скрипку — то все, що вам потрібно, у вас уже є. І не треба розповідати мені, що ви чогось там не вмієте.
— Але як?! Я роздивлявся всі креслення, які ви мені дали, тисячі разів... А знайшов ось тільки її. І це не має жодного стосунку до креслень. Щоправда, на її спині була намальована скрипка... Але це лише містичний жарт мого зниклого друга-художника.
— То нехай. Ви хочете сказати, що це випадковість? — Ахрон впритул глянув на Марца й Хепін, яка ніяково почувалася при їхній розмові й вдавала, що розглядає меблі. — Випадковість — це диявол, це сама його суть. А вона не схожа на пекельне створіння. Перепрошую, мила дівчино, — звернувся він до Хепін. Та ввічливо посміхнулась у відповідь.
— Не знаю, Ахроне. Це все одно якась чортівня. Однак я не здивуюся, що це як із Райтолі — ви тут теж замішані. Ні? — спитав Марц.
— Я вчений, який апріорі замішаний у всьому безладі, який є і який буде. А втім, бачу, дамі з нами нудно. Хепін, люба, я ж не буду старим занудою, якщо попрошу вас трохи побути господинею у цій лабораторії. Ви ж не відмовитесь щось перекусити?