Жуйка
- Автор: Козиренко Марія
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-356-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Жуйка». Краткое содержание книги:
Читати andante.
«Завершив», — одразу зрозумів Марц, щойно обійшов картину й глянув їй у вічі. Йому хотілося стояти й дивитися на неї ще, довести до логічної розв’язки кожну лінію й цятку, яку помічав на полотні, але зараз була нагальніша справа — шукати автора цієї краси.
Марц знову оглянув кімнату. Інструменти на стіні — щось столярське, наскільки він міг уявити; стоси книжок по кутках, кошлате крісло — трон Джармо, всюди брудні від фарби ганчірки... Стоп! А це що таке? На ріжку однієї з картин, що стояли попід стінами, — білосніжне, яскраве, зі вставками тонкого мережива. Марц підійшов і обережно зняв з картини ліфчик.
— Привіт! Це моє.
Марц озирнувся й побачив у кутку біля дверей дівчину. Вона сиділа в чималій горі різнокольорових клаптів, як у гнізді, і майже зливалася з ними, бо все її тіло й обличчя вкривали візерунки. Одягу на ній хлопець роздивитися не зміг.
— Я Хепін.
— О... Мене звати Марц. А ти знаєш, де Джармо?
— Хм... — вона підвелася, підійшла й простягла руку, ніби для привітання, але натомість легким рухом зняла з Марцевого пальця свій ліфчик, як з гачка, і пішла назад.
— Ану стій! — вихопилося в Марца, про що він одразу пожалкував, адже це занадто грубе звертання до цієї живої картини. Дівчина спокійно зупинилась і, не обертаючись, спитала:
— Що?
— Вибач. У тебе на спині... Ти знаєш, що у тебе на спині щось написано?
— Ні. У мене немає очей на потилиці. І, здається, я вже спала, коли Джармо домальовував там.
— І тобі не було лоскітно? Він що, напоїв тебе?
— Ні. Я теж чекала, що лоскотатиме. А він узяв такі м’якесенькі пензлі. І ще грів фарби на батареї. А що там? Що там намальовано?
— Тут скрипка й щось написано довкола, — Марц не надто хотів читати вголос: «Вона неймовірна, друже. І вона не моя. Не будь ідіотом. Я пішов».
— І що написано? Щось про мене?
— Джармо написав, що ти не його дівчина.
— І все?
— Ну, майже...
— А коли він повернеться, не написано?
— Ні. Та мені здається, чекати його не треба. А ви давно знайомі?
— Від учора...
— Ого... Мабуть, тільки він може так задурити голову, що...
— Ні, — перебила його Хепін, — ти не розумієш... Він же — як дитина, як геній... Він такий! Він сам ніби...
— Сам, як картина. Так, я в курсі. Я ж кажу — задурив голову. Але ти права. Я теж іноді, коли дивився на його голомозу довбешку, думав, що він точно — янгол.
Хепін знизала розмальованими плечима.
— Знаєш, я, мабуть, пошукаю ще якоїсь записки від Джармо, окрім твоєї спини. І може, тобі вдягтись.
— Спершу я перестану бути картиною. І запискою, — Хепін розрила гніздо різнокольорових шматин, вивудила звідти якісь речі й швидко зникла за дверима.
«І що мені з нею робити? — Марц навіть не збирався так просто розпрощатися з нею. — Диявольське кіно. Дід-винахідник, зниклий геній, загадкова красуня і бовдур-рятівник. А все ж вона гарненька. А може, й ні... Я ж не бачив її обличчя. А за Джармовими візерунками не розібрати. Чорт! Яка різниця?»
Марц струсив із себе думки про решту частин тіла, які добре проглядалися крізь тонкий шар мистецтва, і вкотре почав роздивлятися речі в майстерні. Знайшов під столом купку акуратно складених полотняних мішків, взяв один і поскидав туди інструменти, що висіли на стіні. Марц приблизно уявляв, що це щось таке, що потрібне для роботи з деревом.