Жуйка

— Марц Скрипник, — перебила Хепін.

Марц нервово засовався у кріслі, почувши чуже прізвище, але нічого не сказав. Він припускав, що Хепін відчуває ситуацію краще, тож дозволив їй керувати. Але що вона виробляє? Марц вирішив встигнути хоч щось.

— Дуже приємно, пане Гаут. Ми до вас у справі. Ви, наскільки мені відомо, цікавитеся сучасним мистецтвом... — Марц обирав якомога евфемістичніші вирази, не наважуючись вимовити: «Купіть у нас картину».

— Пане Гаут, ви ж купуєте картини, правда? — Хепін перебила його й по-хлопчачому поклала на стіл лікті, схилившись ближче до Верзи. — У нас є робота Джармо Тіллі.

— Невже? Наскільки я знаю, Джармо завжди сам продає свої картини. До чого тут ви?

— О, то ви ще не в курсі... — Хепін зобразила стурбованість. — Він загадково зник напередодні Нового року. Проте встиг завершити свій останній шедевр «День року першого».

— А до чого тут ви?

— Окрім нас, у Джармо не було близьких. Я його двоюрідна сестра, а Марц — найближчий друг. «День року першого» — це щось просто неймовірне, — Хепін підвелася.

Марц приготувався дивитися, якщо не спектакль, то щонайменше драматичну сценку.

— Уявіть — світ. Весь світ — від Сотворіння до Апокаліпсису — і до нового сотворіння. Повний цикл на одному неймовірному полотні. Робота настільки деталізована й досконала, що сам художник не зміг існувати поруч із нею. Я особисто хочу жити в цій картині більше, ніж у реальному світі.

Верза вичікувально дивився на дівчину.

— Берете? — Хепін спинилася і завмерла.

— Три, — Верза поклав долоні на стіл.

— Десять, — Хепін продовжувала закручувати авантюру, і Марц почував себе дещо зайвим.

— Згода. Я заберу її сьогодні ж. Куди переказати гроші?

— Якщо можна, готівкою, — тут уже Марц випередив Хепін, відчуваючи, що так буде значно безпечніше, бо вона, як знати, може ще щось утнути, — наприклад, попросити Гаута всю суму видати одним шматком золота або акціями миловарного заводу.

Не чекаючи, доки їхня авантюра лусне, як мильна булька, Марц тихенько взяв Хепін за руку й міцно стиснув, даючи знати, що далі вестиме він.

— Пане Гаут, ми готові передати вам картину сьогодні ж. Пришліть когось до будинку Джармо о четвертій. Аванс — дві тисячі, зараз, якщо можна. Решту — під час отримання картини.

Гаут витримав півхвилинну паузу, роздивляючись скляні статуетки на столі.

— Як ви гадаєте — він загинув?

— Все може бути, — Марц ледь вичавив із себе слова, — хай там як, а з тим, що його немає, змиритися важко.

Верза теж виглядав засмученим. Він ще кілька секунд мовчки крутив у руках скляну фігурку тигра, але зрештою поставив її перед Хепін, мов шахіст, який робить останній хід у безнадійній партії.

— Гаразд, — видихнув Гаут, — сьогодні о четвертій.

Він висунув верхню шухляду й поклав на стіл пачку банкнот.

— Чекатимемо, — Марц взяв гроші, подумки подякувавши Хепін за те, що вона мовчить і дає змогу акуратно завершити справу.

— Спасибі, — чемно вимовила Хепін і простягла руку Гауту, — ви не пожалкуєте, «День року першого» — це шедевр.