Жуйка
- Автор: Козиренко Марія
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-356-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Жуйка». Краткое содержание книги:
Читати andante.
Верза відчував до цього мегаполіса якщо не любов, то бажання захистити й уберегти. І що більше він мав грошей, то гострішим робилося це відчуття. Він знав, як можна вбити людину фізично, як знищити морально багатьма вірними й непомильними способами, у яких не бачив жодного сенсу. Проте як напевно врятувати хоч когось — тут ніякої конкретики. У всякій добрій справі він завжди впирався в неможливість слова «як». Як зі злочинця вилущити порядну людину? Як зробити, щоби батьки любили дітей? Як зробити людей розумнішими? Він точно не міг. І навіть не знав, хто може. Бо якби знав, то дав би йому грошей — і той зробив би.
Єдине, що вдалося знайти Верзі — це кілька художників, як-от Джармо, які ніби впали з неба й дивом не займалися зображенням навколишнього лайна, а витворювали щось краще, ніж існуюча реальність.
Одного погожого літнього дня Джармо приладнав на липі навпроти прохідної заводу «Світло Шаря» мотузяну гойдалку й щоранку з 7:00 до 7:30 гойдався там, ширячи епікурейські настрої серед робітників першої зміни. На третій день гойдань його зняли, скрутили мотузками його ж гойдалки й привели до начальника охорони. Джармо сказав, що хоче говорити з генеральним. Його відлупцювали, посадили в таксі й відправили за адресою, вказаною в паспорті.
Через тиждень він знову був біля прохідної.
Наступного разу Джармо зміг дістатися місця свого перфоменсу тільки через півтора місяці. Тоді вже він приїхав на таксі. І як тільки в напрямку липи, на якій висіла нова гойдалка, вирушили двоє охоронців, застрибнув у машину й зник.
Начальник охорони наважився потурбувати генерального. Той уважно вислухав і наказав завтра за будь-яку ціну схопити й привезти цього шибеника до нього. Проте живого, бажано без переломів і синців на пиці.
Знайомство виявилося приємним.
І аж ось ці двоє з картиною Джармо. Верза стиснув кулак і вдарив у скло. Його Прозорість навіть не здригнулися. І місто за склом залишилось тим самим.
Хепін на ліжку читала Хоткевича. Марц спостерігав з кухні, як вона ворушить пальчиками ніг, як перегортає сторінку, як завмирає, читаючи якийсь, очевидно, цікавий момент. Для Марца це була міні-вистава «Вона читає».
Раптом Хепін засміялася.
— Що там? — Марц знав, що вона залюбки читатиме йому вголос — хоч цілу книгу.
— Хм... от:
— Слухай, а ти взагалі хоч розумієш, про що читаєш?
— Якщо чесно, то раз через раз, але загальний смисл... — Хепін склала вуста трубочкою й наморщила чоло. — А ще є про скрипку цікаве. Зараз... — вона почала гарячково гортати сторінки.
Перерахувати всі факти життя села, де грає ролю скрипка, немає можливости: і весілля, і колядування, оджинки, толока, закладини, цілий ряд робіт — словом, майже немає таких процесів, при яких не було б чи не могло би бути музики. Я, наприклад, знаю такий факт, що в одному селі на Харківщині, коли селяни будували собі «Просвіту», то зійшлися баби з цього села місити глину на будинок, розложили її великим колом, в середину поставили музикантів і під звуки веселої місили танцюючи.
Згадується скрипка і в приговірках, здебільшого в жартівливих.
«Дав на скрипку, дав за скрипку — та й по грошах» — казав чоловік, що ніяк не міг обрахуватися у витратах на ярмарку.
«Скрипочка тири-рири — свині морков перерили» — сміються з поганого хазяїна, якими звичайно бувають музиканти.
«Такий став, як скрипаль» — кажуть на виснажену людину в Галичині (а у нас — «як скіпка») [2] .
— От же ж... — Марц скуйовдив волосся й встав з-за столу. — Звідки він знав? Чи що це за прокляття таке — музика...
— Я так розумію, що він і сам був музикантом, — Хепін відклала книжку й підійшла до Марца. — У нас усе вийде, правда ж?
2
Цитування тут і далі фрагментів книги Хоткевича здійснюється за виданням: Хоткевич, Гнат. Музичні інструменти українського народу. — Харків: Видавець Савчук О.О., 2012.