Хроніки Амбера : у 2 томах. — Т. 1 : П’ятикнижжя Корвіна

— Мила Мойро, але ж ми геть не мали наміру просити в тебе військо, — продовжувала Дейдра, — те, чого хочемо від тебе, не вартуватиме нічого ні тобі самій, ані твоїм підданим.

— Ну то кажи! Чи, може, не знаєш, що Еріка тут ненавидять майже так само, як цього жевжика, котрий стоїть коло тебе ліворуч, — із цими словами Мойра повела рукою в бік мого брата, який зухвало, з викликом дивився на цю жінку, розтягнувши кутики губ у легкій іронічній посмішці..

Якщо Рендом і мав поплатитися — хай би яка була ціна — за те, що колись накоїв, то намірявся зробити це як справжній принц Амбера. Несподівано я пригадав, що кілька століть тому така доля спіткала трьох моїх братів. Отже, коли настане час розплати, Рендом знущатиметься з них, реготатиме, хоч у роті буде солоно від крові, а вмираючи, він накладе незворотне прокляття, і воно справдиться. Мені такі прокляття також були під силу, пригадалось, і якщо доведеться, якщо такого потребуватимуть обставини, я неодмінно скористаюся цим.

— Те, що хочу попросити, — продовжила Дейдра, — стосується мого брата Корвіна, який є також братом принцеси Левелли, котра мешкає тут із тобою. Гадаю, ви не мали з ним якихось непорозумінь...

— Це правда. Але чому він сам не скаже?

— У тім-то й річ, вельмишановна володарко, що це також проблема. Він не скаже, бо не знає, що має казати. Коли Корвін мешкав у Тінях, його спіткало там серйозне лихо, яке спричинило прогалини в пам'яті. Ми, власне, і прийшли сюди, щоб освіжити її, аби він зумів пригадати все те, що було з ним колись, у минулому, бо лише тоді матиме достатньо сил для протидії Ерікові, який править в Амбері.

— Продовжуй! — наказала жінка на троні, уважно розглядаючи мене очима, прикритими густими віями.

І Дейдра продовжила:

— У твоєму палаці є зала, в якій майже ніхто не буває. Там на долівці накреслена вогняними лініями точна копія того, що ми називаємо Лабіринтом. Пройти його і залишитися живим можуть тільки син або дочка покійного володаря Амбера. Зате той чи та, хто пройде Лабіринт, отримує владу над Тінями... — Мойра закліпала очима, і я мимохіть подумав: цікаво, скільки підданих вона вже примусила піти в згадану залу, щоб здобути для Ребми хоч би трохи тієї могутньої сили? Звісно, це все марно. — Ми думаємо, — казала далі Дейдра, — якщо Корвін пройде Лабіринт, то пригадає ті часи, коли був принцом Амбера. Піти до Амбера він не може, а Ребма — єдине місце, де, знаю, є такий Лабіринт. За винятком, звичайно, Тірна Ногта, але ж тобі відомо, що туди нам зась.

Мойра перевела погляд з моєї сестри на Рендома, а потім повернулася до мене.

— А Корвін бажає цього? — запитала вона.

— Цілком, повелителько, — відповів я з поклоном, і вона нарешті всміхнулася.

— Чудово, не заперечую! Однак за межами мого королівства не зможу ручатися за вашу безпеку, — попередила Мойра.

— Що ви, ваша величносте, — сказала Дейдра, — ми й гадки не мали набридати вам проханнями, наша безпека — наш клопіт!

— Тільки Рендома це не стосується, — уточнила Мойра. — Тут він буде у повній безпеці.

— Як тебе розуміти? — запитала Дейдра, бо, звісно, за таких обставин Рендом не міг нічого говорити від себе.

— Ти не можеш не пам'ятати, — відповіла Мойра, — як принц Рендом одного чудового дня завітав у моє королівство як друг, а потім поспіхом покинув його, прихопивши із собою мою дочку Морґанту.

— Я чула якісь балачки про це... Але, повелителько Мойро, не впевнена, що такі чутки спираються на правду.

— Це таки правда, — запевнила Мойра. — І через місяць моя дочка повернулася до мене. Вона наклала на себе руки за кілька місяців після того, як народила сина Мартіна. Що ти можеш сказати на це, принце Рендоме?

— Нічого, — відповів Рендом.

— Коли Мартін досягнув повноліття, — додала Мойра, — знаючи, що він по крові — принц Амбера, то вирішив пройти Лабіринтом. Мартін — єдиний із усіх моїх людей, кому це вдалося. Після того він подавсь у Тіні, й відтоді я його більше не бачила. А на це що скажеш, повелителю Рендоме?

— Нічого, — повторив мій брат.

— Отже, мушу тебе покарати, — провадила Мойра. — Ти одружишся з тією жінкою, котру я сама тобі виберу, і проживеш із нею рік у мене в королівстві. А не згідний — готуйся до смерті! Ну, Рендоме, що ти на це мені мовиш?

Нічого не відповівши, Рендом тільки коротко кивнув на знак згоди.

Мойра вдарила скіпетром по бильцю бірюзового трону.

— Чудово! — сказала вона. — Так тому й бути.

Так воно й сталося.

Щоб відпочити з дороги, ми подалися до палат, котрі відвела нам Мойра. Незабаром на порозі моєї палати постала і господиня.

— Мої вітання, Мойро! — сказав я.

— Лорде Корвіне з Амбера, — мовила вона, — я часто думала про зустріч із тобою!

— Я теж, — збрехав я.

— Твої подвиги стали легендою...

— Дякую, але я їх майже всі забув.

— Мені можна зайти?

— Авжеж, — і я відступив убік.

Вона зайшла до розкішно вбраної кімнати, яку відвела мені. Присіла на краєчок оранжевої канапи.

— Коли хочеш пройти Лабіринт?

— Якнайшвидше!

Вона обміркувала мої слова, а тоді запитала: