Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
— Панове, панове... Ви не розумієте, що робите!..
— Не галасуй, Ващенко, — сказав Попов. — А ви йдіть до свого хазяїна і скажіть, що його викликають представники Ради п'яти. Про скандал не турбуйтесь: це наша відповідальність.
— Як завгодно, як завгодно... — розводячи руками, забурмотів старий і квапливо зачовгав по сходах.
Свічник він поставив на широку балюстраду площадки сходів і зник за високими дубовими дверима з крученими блискучими ручками.
Альошка ніколи ще не бував у такому будинку. Тут і стіни, і навіть підлога з різнобарвних квадратиків були мармурові. По обидва боки дверей височіли якісь статуї, вкриті чохлами. Велике опудало ведмедя тримало на витягнутих лапах широке блюдо з чашею із зеленого каменю. Голі малята з крильцями літали по стелі...
І серед всієї цієї пишноти мовчки стояли люди в пропахлих потом, махоркою і димом шинелях, суворі люди з натрудженими руками, які тримали владу з місті.
— Даремно ми його самого відпустили,— несподівано промовив Силін.— Одразу треба було йти, і квит!
— Не можна, Петре, — урезонював його Попов. — Як-не-як дипломатична особа!
— Плював я на цю особу! — сказав Ващенко і справді плюнув у куток. — Злидень, і все!
— Ну, ну!..
Дубові двері відчинились, і з них вийшов високий на зріст чоловік у довгому, до п'ят, шовковому стьобаному халаті. Він схрестив руки на грудях. Китиці плетеного пояса звисали до самих його колін. Обличчя у чоловіка було гладеньке, нерухоме, з безгубим ротом, який Альошка так добре запам'ятав. За ним показався дідугая.
— Пан Бодуен вас слухає, — промовив він. Попов повернувся до Альошки.
— Це той самий?
Альошка кивнув головою.
— Він...
Бодуен теж глянув на Альошку і трохи примружився, ніби пригадуючи, де він його бачив.
Попов підійшов до іноземця, тримаючи наган в опущеній руці.
— Я член Ради п'яти, — сказав він. — Ми повинні оглянути ваш будинок.
Економ швидко забелькотів не по-російськи, перекладаючи його слова.
Бодуен щось уривчасто промовив, і старий переклав:
— Пан Бодуен висловлює протест проти ваших дій. Він питає пана, — не маю честі знати прізвище, — чи відомо йому, що таке екстериторіальність?
Незнайоме слово збентежило всіх, крім Попова, який в минулому був студентом.
— Пан Бодуен, — насмішкувато сказав він, — очевидно, недавно розучився говорити по-російськи? А втім, це не має значення. Так, ми маємо уявлення... Екстериторіальність забезпечує недоторканність дипломатичному представникові, але не тим злочинцям, яких він переховує... Щойно ми схопили німецького шпигуна, який вийшов з вашого будинку...
Пантюшка смикнув Альошку за рукав: що він каже?.. Альошка стиснув зуби і відштовхнув його ліктем. Це не пройшло поза увагою Бодуена. Тонка пряма щілина його рота ледве-ледве розтяглася.
— У нас е підстави вважати, — говорив далі Попов,— що тут переховується ще хтось. В зв'язку з тим, що Херсон на обложному стані, ми повинні обшукати будинок.
Старий швидко переклав. Вислухавши відповідь свого хазяїна, він сказав:
— Пан Бодуен попереджає вас: якщо буде порушена недоторканність дипломатичного житла, він звернеться до свого уряду.
Попов нетерпляче труснув головою.
— Це його право! — І він сказав до своїх: — Ващенко, ти побудь тут, а ви, Петре і Зуев, ходімо зі мною!
Бодуен швидко щось сказав економові, і той шмигнув у двері. Сам він лишився на місці, заступаючи вхід. Попов підійшов до нього впритул.
— Дозвольте пройти! Той не поворухнувся.
— Дозвольте пройти, кажу! — повторив Попов, і голос його пролунав погрозливо.
Як і раніш, тримаючи руки на грудях, Бодуен відступив на крок до дверей і раптом заговорив по-російськи, повільно, чітко, карбуючи кожен склад.
— Ім'ям великої держави, яку я маю честь тут представляти, я категорично заперечую проти вторгнення в будинок, що їй належить!
— Ага! — посміхнувся Попов. — Ви згадали російську мову! Ви, очевидно, добре знаєте і німецьку, якщо так легко розумієте німецьких шпигунів... Досить базікати: постороніться, добродію!
— Я ще раз повторюю... — почав був Бодуен.
Він не встиг договорити. На вулиці знявся галас, тупіт, пролунали постріли. Попов різко повернувся:
— Що там таке?
Сплін зробив йому знак лишитися на місці і вийшов на ганок. Альошка й Пантюшка вискочили теж.
У темряві недалеко від будинку лежала людина. Інша нахилилася над нею.
— Що трапилось? — вигукнув Силін.