Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
— Бачив? — промовив Пантюшка.
— Слухай, — зашепотів Альошка, — біжи в штаб! Може, Силін уже там... Якщо нема його, розкажи все Попову або кому хочеш. Хай ідуть сюди, тільки швидше... Я тут почекаю. Тільки мерщій, Паню, любий!..
Пантюшка більше не заперечував...
Лишившись один, Альошка дістав револьвер і для певності звів курок. Потім він вибрався з будки і став за кущами акації на такій відстані від будинку, щоб можна було бачити двері. Серце його гарячково відстукувало секунди, а вони тяглись, тяглись нескінченно, і він загубив їм лік. Зараз він мріяв про одне: тільки б Пантюшка встиг когось привести, перш ніж людина з'явиться знову!..
Сталося однак інакше.
...Прошурхотів засув, двері відчинились, випустивши вже знайому низьку постать, і зразу ж зачинились. Чоловік швидко пішов через сад. Коли він порівнявся з Альошкою, той вискочив з-за куща і крикнув високим зривистим голосом:
— Стій! Руки вгору!..
Чоловік присів від несподіванки і чорним клубком кинувся до дерев, які стояли купою.
— Стій! — закричав Альошка. — Стій, стрілятиму!
В ту ж мить попереду блиснуло: куля, просвистівши, обламала гілочку куща. Тоді Альошка почав стріляти в темряву, туди, де зник шпигун. Він тричі натиснув на тугий спуск. Пострілів у відповідь не було. Альошка почекав трохи (адже могло трапитися, що він влучив) і рушив уперед...
За деревами він побачив пролом в огорожі, через який втік ворог. Альошка вискочив на вулицю. Далеко, в кінці кварталу, він помітив ніби якийсь рух, вистрілив навмання, крикнув: «Стій!» — і в цю ж мить почув ззаду, в саду, тупіт:
— Альошко! — задзвенів голос Пантюшки. — Альошко, де ти?
— Сюди! — покликав Альошка. — Сюди, до мене!
У проломі показався Пантюшка, за ним — Силін, потім полізли фронтовики — тут було чоловік вісім. Серед них Альошка пізнав Попова в цивільному одязі.
— Де він? — насилу віддихавшись, спитав Силін.
— Не знаю... Сюди вискочив! — мало не плачучи, відповів Альошка.
— Здається, он там...
Вони кинулися бігти вздовж вулиці. На перехресті Силін наказав:
— Ващенко, Зуєв, Макаричев і ти, — він показав на Альошку, — праворуч. Решта за мною!..
Вони пробігли вулицю до кінця і нікого не побачили. Повертаючись, заходили в усі двори, обшарювали кожен куточок. Альошка до крові закусив губу. Дурень! Безмозкий дурень! Прогавив шпигуна! Чому не стріляв відразу, з-за кущів! Розуму невистачило?..
Біля консульства їх уже чекали.
— Нема? — спитав Силін.
— Нема, — відповів Ващенко. — Втік, собака!
Силін смачно вилаявся. Альошка зараз волів бути вбитим. Він почував себе винним за все...
Попов одвів Силіна вбік, і вони почали півголосом радитися. Потім покликали Альошку і докладно розпитали, як він вистежив незнайомого і який той з себе. Альошка як міг змалював його зовнішність.
— Точно, — сказав Попов, — сам пан Бодуен власною персоною! Ну, що будемо робити, Петре?
— Що робити?— похмуро пробасив Силін.— Як сказав, так і зробимо...
Біля обох під'їздів консульства Силін поставив по вартовому. Решті звелів іти за ним.
Вони піднялись на парадний ганок особняка і постукали. Довго ніхто не озивався.
— Ламати, чи що?— невпевнено промовив Силін.
— Почекай! — Попов сильно вдарив у двері рукояткою нагана.
Нарешті в будинку залунали кроки, чоловічий голос спитав:
— Хто там?
— Революційна влада Херсона! — відповів Попов.— Відчиніть!
— Що вам потрібно?
— Обслідування...
— Приходьте вдень. Зараз усі сплять.
— Негайно відчиняйте! Інакше змушений буду застосувати силу!
З-за дверей донеслося шарудіння, бурмотіння. Заскрипів засув.
Попов і Силін зайшли у вестибюль. Перед білими мармуровими сходами стояв сухорлявий дідуган з бронзовим свічником у руці, П'ять запалених свічок яскраво освітлювали його сутулу постать у в'язаній кофті.
— Хто ви такий? — спитав Попов.
— Я економ консульства... — Голос дідугана тремтів від переляку. — Ви ж напевно знаєте, що цей будинок не належить Росії? Тут іноземна територія...
— Нам треба бачити пана Бодуена, — замість відповіді сказав Попов.
— Це неможливо, панове. Віце-консул спить...
- Розбудіть його!
— Що ви, що ви!.. — замахав рукою старий. — Пан Бодуен — представник європейської держави. Ви не маєте права... тобто ви не повинні вриватися сюди! Це дипломатичний скандал!
Тут, не витримавши, гаркнув Ващенко:
— Що ти крутиш! Буди, коли тобі наказують!
Від його громового голосу старий весь зіщулився і став схожим на худий зморщений кулачок. Свічки в його руці задрижали, відкидаючи на стіни короткі відблиски.