Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
— Товаришу Силін, — випрямившись, сказав фронтовик, що лишився біля будинку на варті, — цей з вікна вистрибнув. Я гукнув: стій! А він стріляти. Довелося й мені.
— Убив?
— Здається, є трохи!..
Силін підійшов ближче і запалив сірника. На бруківці, відкинувши руку з пістолетом, лежав чоловік у короткій порваній чумарці. Вогник сірника відбився в його відкритих очах. Плоска кепочка відлетіла вбік, оголивши лисий череп. Силін розстебнув чу-марку, під нею був німецький френч. Ретельно обшукавши вбитого, Силін з допомогою хлопців стягнув з нього чоботи і обшарив ноги. В шерстяній шкарпетці він знайшов пачку папірців...
Потім вони повернулися в будинок.
— З вікна вистрибнув озброєний чоловік, — коротко сказав Силін Попову.
Той повернувся до Бодуена.
— Ну, що ви на це скажете?
Бодуен не відповів. Він добре вмів володіти собою, цей іноземець: на його голеному обличчі не здригнувся жоден м'яз.
— Так... — промовив Попов.
Рішуче відсторонивши Бодуена плечем, він разом з Силіним і Зуєвим увійшов у внутрішні кімнати особняка...
Усі мовчали. Бодуен, прихилившись до одвірка, стояв нерухомо, виставивши гостре підборіддя.
Коли Попов з фронтовиками повернувся, кожен з них ніс на плечах новенькі гвинтівки. Попов затримався перед Бодуеном.
— Знайдену у вас зброю російського зразка ми конфіскуємо,— сказав він. — Завтра вам буде надана можливість виїхати з Херсона.
Бодуен не відповів, дивлячись кудись убік. Попов збіг по сходах.
— Усе. Можна йти,
ЗНАЙОМСТВО ТРИВАЄ
Повернувшись у штаб, Силін насамперед спитав у вартового, чи не виходив хто-небудь з готелю. Вартовий сказав, що він нікого не випускав, крім ординарців, і що в штабі зараз тільки Киренко.
— Ващенко, розпорядись відносно гвинтівок, — сказав Силін, — а ви, хлопці, ходімо з нами.
Вони вчотирьох піднялися на другий поверх.
У канцелярії було світло: горіло кілька ліхтарів на стінах. Писарі спали, схиливши голови на стіл. Двоє фронтовиків диміли цигарками біля дверей — це були вартові, яких Силін лишив тут, коли виходив з Пачтюшкою.
Із свого місця підвелася друкарка.
— Товаришу Попов, — заговорила вона вимогливим, ображеним тоном. — Я не розумію, чому зі мною так поводяться! Ці люди не випускають мене з приміщення. Адже я, кінець кінцем, не військовослужбовка! Вже ніч, маю я право відпочити?
— Зараз розберемося, — відповів Попов, скоса глянувши на неї.
Разом з Силіним він зник у кімнаті Ради. Хлопці залишилися в канцелярії.
Альсшка дивився на друкарку і думав: ось через цю жінку загинули Костюков і Пахря...
Було щось хворобливе, нечисте в її білому обличчі, в бігаючих очах, напівприкритих тонкою ліловою шкіркою повік, у кожному її русі, нервовому і поривчастому. Сівши до столу, вона витягла шию, прислухаючись до нерозбірливого гулу голосів за стіною.
Голоси стали гучніші, ще гучніші, загриміли кроки... Прокинулись писарі.
Двері розчинилися навстіж — на порозі з'явився величезний, скуйовджений Киренко. Силін і Попов намагалися вдержати його. Але Киренко вирвався і, важко ступаючи, так, що в ліхтарях затріпотіли вогники, підійшов до столу друкарки.
— Ось ця? — хрипко спитав він. — Ось ця сама?..
Жінка схопилася. Обличчя її стало покриватися прозорою пергаментною жовтизною.
Киренко дивився їй просто в очі.
— Це ти... Костюкова загубила?.. — 3 придихом на кожному слові промовив він.
— Що він говорить?! Я не розумію!.. — забелькотіла вона, жалібно і розгублено оглядаючись на Силіна й Попова.
— Не розумієш?! А!.. — І Киренко почав обривати застібку на кобурі.
— Що ви робите! — Жінка відсахнулась до стіни, розширеними очима стежачи за його пальцями.
— Стій, Павле! — Силін схопив Киренка за руку.— Поговорити треба!..
— Пусти!.. — хрипів той, — Пусти! Роздушу гадину!..
З допомогою Попова і вартових Силіну вдалося відтіснити його до дверей.
— Ну, вам тепер усе ясно? — спитав Попов у друкарки.
Вона насилу промовила:
— Я нічого... не... розумію...
— Ах, ви ще не розумієте, мадам, або як вас там... фон-Гревеніц!
У жінки здригнулися плечі. Немов захищаючись, вона витягла поперед себе вузькі долоні:
— Що ви!.. Що ви!.. Це брехня!..
— Брехня, кажете? А це теж брехня? — і Попов помахав пом'ятим листком копіювального паперу. — Пізнаєте? — Він підняв копірку на світло і повільно прочитав: — «Командирові революційного загону севастопольських матросів, товаришеві Мокроусову... Наказ...» Це ви друкували? Ми взяли цей документ у вбитого німецького шпигуна!