Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
Альошка дивився в його сірі шкодливі очиці, і в голові в нього вертілася думка: «Бреше... бреше... Що робити?.. Що робити?»
— Може ти порадиш, до кого звернутися? — спитав Марков.
— От що, — намагаючись говорити якомога спокійніше, сказав Альошка, — тобі треба прямо до кого-не-будь з п'ятірки, такі справи тільки вони вирішують. Зараз нікого нема, хочеш — почекай.
— А це довго?
— Хтозна, точно сказати не можу. Іди в канцелярію і посидь там.
Марков швидко глянув на нього, відвів очі і, наче в роздумі, промовив:
— Мабуть, варто почекати...
Альошка сам одвів його в канцелярію і відчинив двері. Друкарка підвела і опустила голову...
— Ось тут і посидь,— сказав Альошка,— скоро хтось прийде.
— Спасибі тобі! — гаряче подякував Марков.— Я почекаю...
— Нема за що, — сказав Альошка. — Піду, діло є.
— Добре, добре, тепер я вже сам.
Альошка вийшов з канцелярії.
...По сходах він летів стрімголов, вихором увірвався в караульне приміщення,
— Пантюшко, швидше!
— Що таке? Що трапилось?
— Прийшов до неї один!.. Ти Вітьку Маркова знаєш? У якого моторка була!
— Ні!
— Зараз побачиш... Гімназист, зі мною вчився... Швидше, тобі кажу!
— Чого там швидше?
— Біжи на ріг, сховайся. Як побачиш, що він вийшов, іди за ним, а я слідом за тобою! Мене він знає...
Пантюшка сполошився, скочив на ноги, схопив драгунку.
— Швидше! — квапив Альошка. — Стій! Гвинтівку залиш, надто помітно...
— Та як же я без зброї?
— На біса вона тобі?
— Без зброї не піду! — вперто заявив Пантюшка.
— Тьху, дурень!.. — На столі валявся німецький ножовий багнет, яким різали хліб. Альошка ткнув його Пантюшці.— На, сховай під куртку. Та скоріше ж, чорті
Він кинув драгунку на тапчан і виштовхнув Пан-тюшку з кімнати...
Що б не думав Альошка про Маркова, з яким би презирством не дивився на його буржуйське походження, він усе-таки відразу не міг повірити, що Маркоз працює на німців. Саме щоб перевірити гімназиста, відвів його до фон-Гревеніц. Друкарка тільки одну мить дивилася на Маркова, коли він увійшов, але Альошка встиг помітити, як холодне обличчя жінки раптом немов здригнулося і напружилось. І Альошчині підозри перетворилися на певність. Певність у тому, що фон-Гревеніц — шпигунка.
В Альошчиній уяві на таку зраду могла піти тільки людина, яка смертельно ненавидить революцію в усіх її проявах. А Марков називав себе есером і на мітингах виголошував революційні лозунги!..
Було від чого розгубитися!
Себе Альошка вважав більшовиком. По-перше, більшовиком був його батько, найвизначніша для нього людина на землі. По-друге, чомусь саме серед більшовиків траплялися люди, які викликали в ньому найбільше довір'я, — такі, наприклад, як Силін, — і те, що вони говорили про революцію, здавалося найпереконливішим з усього того, що йому доводилось чути на численних мітингах. Це була революція для нього, для Пантюшки, для Пантюшчиного батька, і разом з тим вона не підходила для Глущенка, що також говорило на її користь. У цієї революції був запаморочливий розмах. Весь світ повинен був запалати від неї. І Альошка з усією пристрастю молодої душі вірив у світову більшовицьку революцію.
В ті часи у Херсоні подвизалося багато різних партій, члени яких ладні були горло перегризти одне одному, доводячи, що саме вони і є єдині справжні революціонери.
Багато хлопчаків у Херсоні вважали себе есерами. Кожному лестило називатися революціонером, та ще й соціалістом. Альошка не дуже розбирався у партійних програмах. Він негативно ставився до есерів головним чином тому, що так до них ставилися дорослі більшовики. Але в глибині душі Альошка і есерам не міг відмовити в революційності: надто вже бучно виступали вони на мітингах.
І от виявилось, що есерівський прихвостень Марков працює на німців.
Слід було б добре подумати, порадитися із знаючими людьми... Але зараз Альошка твердо знав одне: ким би не був Марков, він — ворог, він зраджує людей, які проливають кров за революцію. І цього не можна допустити!
Коли хвилин через п'ятнадцять після зустрічі на сходах Марков вийшов із штабу, Альошка сидів на кам'яній тумбі біля воріт і складаним ножем стругав палицю. Він був без гвинтівки, револьвер висів у нього під шинелею.
— Ти тут? — сказав Марков. — Знаєш, я вирішив не чекати. Начальство, кажуть, не скоро прийде. Краще зайти ще раз. Тобі, звичайно, щиро дякую. Тепер я принаймні знаю, до кого звертатися...