Співробітник ЧК
- Автор: Лукин Александр Александрович, Поляновский Дмитрий Иоганович
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: Видавництво ЦК ЛКСМУ "Молодь"
- Переводчик: П. Д. Резніков
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Співробітник ЧК». Краткое содержание книги:
У місто Херсон на роботу в ЧК направляють молодого малодосвідченого працівника. Юнак одразу потрапляє у вир незвичайних подій. У місті діє шпигунська організація, яка веде підривну роботу проти Радянської влади, і молодому чекістові доручають викрити ворогів. Багато небезпечних пригод зазнав співробітник ЧК, перш ніж йому вдалося виконати це важливе завдання.
Образ молодого героя, що прагне до подвигу, не шкодує свого життя в ім'я торжества правди, глибоко хвилює, викликає захоплення.
— Папірець же не в нього був.
— Мало що! На словах хіба не можна передати?
Пантюшка подумав і стривожено засовався на тапчані.
— А й справді! Як же тепер, товаришу Силін? Треба, значить, матросів назад!
У голосі Силіка з'явилися злі нотки:
— А я що кажу? Попов затявся, розумієш, і не зрушити його: як вирішили, так, мовляв, і буде. Ех, надто багато у нас начальства, кожен думає, що він Суворов.. Киренко теж на його боці — от і посперечайся з ними!.. Чуєш, Олексію, Киренко ж на тебе злий. Чому, каже, він за шпигунку заступився? Сам, мабуть, біла кость, контра...
Альошка схопився.
— Я? Це я біла кость?
Силін потяг його за руку, примусив сісти.
— Сам винен: не треба було лізти. Знайшов кого захищати!.. Я Киренку кажу: «Ти що, Павле, цей же хлопчина сам її вистежив». І про батька твого розповів. Тільки тим і заспокоїв. Та-ак, Олексію, іншим разом будеш обережнішим: це ж тобі війна, з поспіху буває не розбереш, хто свій, а хто не свій. Думаєш, я не розумію, чому ти психонув? Я розумію, я, брат, усе розумію. Та не можна так. Воювати тільки починаємо, багато ще буде крові. Вороги всюди. Німці — що! Страшніший є ворог. Кожен буржуй на нас вовком дивиться, намагається в спину вдарити. Або візьми Бодуена. Подивився я сьогодні, як він живе. Скрізь фарфор, підлога паркетна, блиском блищить, на стелі янголятка намальовані і висять такі штуки для ламп, що я зроду не бачив. А в спальні під ліжком — гвинтівки. От тобі і янголятка!..
— Товаришу Силін, — сказав Пантюшка, — не розумію, який йому резон німцям допомагати. Його ж країна теж з німцем воює. Він якось на мітинг приїздив. Народу була сила. Сам думний голова говорив, що союзники нам допоможуть німців подолати, і на Бодуена показував. А той усе підтакував.
— Дивак ти, хлопче, — усміхнувся Силін. — Це він міському голові був союзником, а не більшовикам. Тепер усе по-іншому. Була тут раніше «електрична компанія», свої фабрики мала, і цей самий Бодуен у ній пайовиком був, ніби хазяїном, чи що. А більшовики ті фабрики прибрали на користь народу. Тепер Бодуену наплювати, хто буде — німці, чи чорт, чи диявол — аби не більшовики. Зрозумів? Він з німцями від однієї мами...
— А чому ж тоді не взяли його? — приставав дійшлий Пантюшка. — А Попов ще каже: дамо виїхати!..
Силін за звичкою потер підборіддя.
— Я в цьому, брат, і сам не розбираюсь, — признався він. — Дипломатія... Хитра справа! Попов каже: «Не можна». А він освічений, йому видніше. В Петрограді, чув, Надзвичайну комісію організували по боротьбі з контрреволюцією? Надзвичайну! — повторив він багатозначно.— Доберуться, напевно, і до цих бодуенів... Ну ось, хлопці... Влізли ви у цю кашу, так треба триматися. Самі кажете: не маленькі. Зажди, Олексію, прийде час, такими станете революціонерами — на диво! — Силін засміявся і поплескав Альошку по коліну. — Щось ще хотів тобі сказати, Олексію... — Він поморщився, торкнувся пальцем скроні. — Що ж це?.. Ні, не пригадаю... Все. Піду... А втомився я — сил немає!
Він глянув на вільний тапчан, видно, його долало нестерпне бажання лягти. Зітхнув.
— Ну, добре, відпочивайте. Завтра підемо того гімназиста брати, що до неї ходив.
— Маркова, — підказав Альошка.
— От-от. Прощупаємо, що за фігура... Якщо, звичайно, все буде в порядку, — несподівано додав він.
І, розпрямивши плечі, мов струшуючи з них якийсь тягар, важко пішов до дверей. Альошка погасив каганець.
— Хороша він людина! — сказав Пантюшка. - Хороша, — погодився Альошка.
Пантюшка спитав:
— Поспимо, Альошко?
— Поспимо, Паню...
Але довго ще лежав Альошка без сну...
Перед світанком повернулися фронтовики і Ващен-ко. Мовчки поставили гвинтівки в піраміду, мовчки розійшлися по тапчанах.
Непомітно поріділа ніч. Немов народжуючись із мороку, окреслилися предмети. Минуло ще трохи часу, і повітря за посвітлілими вікнами набрало легкого золотавого відтінку.
Настав ранок четвертого квітня — дня вирішального бою за Херсон.
З першими променями сонця за містом пролунала канонада...
ЧЕТВЕРТЕ КВІТНЯ
Чи були тому виною шпигунські донесення, чи німці самі розгадали нескладний маневр повстанців — невідомо. Як би там не було, наступ вони почали саме в центрі. Дружина вадонівскких робітників не змогла стримати їх натиску. В останню мить Рада п'яти перекинула чорноморців на попереднє місце, але вони прийшли занадто пізно. Фронт був прорваний, і німці почали швидко розширювати пролом.
Якщо й раніше захисники міста значно поступалися ворогові в чисельності і озброєнні, то у них принаймні була міцна оборона. Тепер вони втратили і цю перевагу.