![Сліди залишаються [Следите остават - uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/8/1/slidi-zalishayutsya-sledite-ostavat-uk-download.jpg)
Сліди залишаються [Следите остават - uk]
- Автор: Вежинов Павел
- Год: 1959
- Язык: украинский
- Год: Радянський письменник
- Переводчик: І. Мавроді
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Сліди залишаються [Следите остават - uk]». Краткое содержание книги:
Головними героями твору є діти — піонери, віком 11–13 років — хлопчики й дівчатка. Під час літніх канікул вони випадково натрапляють на слід зграї диверсантів і з великими пригодами допомагають органам державної безпеки виловити їх.
Третім пройшов Наско, досить високий і непогано розвинений для своїх років хлопець, син шофера і перший механік компанії. Він пройшов не гірше від Пешо і легко стрибнув на землю, його кругле бронзовочервоне обличчя сяяло від задоволення.
— Страшенно приємно! — сказав він голосно. — Пройду ще раз!
Пройшов і Бебо. Коли він став на перило, його біле, як у дівчинки, обличчя, ще більше побіліло, біляве кучеряве волосся наче наїжилося.
— Спокійно, Бебо! — обізвався стривожений Веселин. — Не страшно!
Бебо нахмурився, ображений зауваженням, і сміливо пішов по перилу. Точно на середині відстані, уже над водою, він раптом втратив рівновагу і смішно замахав руками. Хлопчаки завмерли, хтось встиг гукнути:
— Стрибай!
В ту ж мить Бебо встиг відновити рівновагу і знову пішов далі, хоч і повільно, з тремтячими ногами.
Коли, нарешті, він дійшов до кінця і стрибнув на землю, Веселин помітив, що все його обличчя спітніло від напруження.
— Молодець! — сказав йому тихо Веселин. — Я так і гадав, що ти не впадеш!
Перед перилами став Чарлі — маленький моторний хлопчик, веселун компанії. Жваве, розумне обличчя його не виказувало ніякої тривоги, очі дивились, як завжди, весело. Вся компанія любила його, і тому хлопці від щирого серця бажали Чарлі пройти якомога успішніше. Чарлі виліз на перило і елегантно вклонився, потім обличчя його враз стало сердитим.
— Що за неподобство! — сказав він гнівно. — Я не бачу тут жодного кінооператора!
Чарлі ще раз вклонився і вільно пішов по перилу, розмахуючи руками неначе диригуючи невидимим оркестром. І все-таки не судилося йому дійти до кінця. Як з-під землі виріс на мосту міліціонер і суворо зупинився перед ним. Чарлі помітив його, посигналив, як автомашина, і подав знак рукою, який подають шофери, коли хочуть мати дозвіл від регулювальника їхати вперед. Міліціонер на мить посміхнувся, але обличчя його одразу ж стало суворим.
— Стрибай! — наказав він.
Чарлі покірно стрибнув на міст.
— Що ви тут робите? — все так само суворо спитав міліціонер.
— Граємося! — відповіли разом хлопчаки.
— Хіба це гра? Якщо побачать ваші мами, то гратиме качалка по ваших спинах!
— Неможливо! — відповів серйозно Чарлі, хоч очі його так і вигравали сміхом. — Качалка вже вийшла з моди як засіб виховання.
Міліціонер з цікавістю подивився на свого маленького співрозмовника.
— Багато ти знаєш! Гайда, забирайтеся геть звідси, щоб я вас тут більше не бачив! Ще хтось уб’ється з вас.
Зрозумівши, що іншого виходу немає, хлопці пішли, але за чверть години знову з’явилися на мосту. Міліціонера не було й сліду, вони могли вільно продовжувати випробування. Чарлі знов виліз на перило і, дійшовши до другого краю, урочисто оголосив:
— Рубікон перейдено! Перемогу здобуто!
За ним ішов Васко. Хоч він був футболістом і пристрасним фізкультурником, йому не вдалося пройти успішно — двічі втрачав рівновагу і стрибав на міст. Ледве-ледве пройшов і Монка, на прізвисько «Зубр», Залишалося пройти ще одному низенькому вузькогрудому хлопчикові в окулярах. Він був сильним учнем і писав вірші. Про його прийом до групи було найбільше суперечок, і Веселинові ледве пощастило відстояти Його всупереч невдоволенню Пешо. Хлопчаки все-таки любили його і в школі енергійно охороняли від забіяк. Хоч він був поет, прізвисько його аж ніяк не було поетичним — прозвали його Фіс — скорочено від фісташки.
Коли Фіс виліз на перило, всі втупили в нього тривожні погляди. Вигляд хлопця не віщував нічого доброго — губи зблідли, очі за великими роговими окулярами неспокійно кліпали.
— Іди повільно, ніхто тебе не підганяє! — обізвався Веселин. — І нема нічого страшного.
Навіть Чарлі, який з усіх і з усього глузував, зараз був надзвичайно серйозний і не говорив ні слова. Фіс пішов по перилу повільно, просуваючись сантиметр за сантиметром, не відриваючи очей від ніг.
— Не дивися вниз, голова закрутиться! — обізвався Пешо з річки.
— Чи недосить з нього? — занепокоївся Веселин.
— Нічого, нехай іде!
Фіс пройшов половину відстані, ні разу не похитнувшись, але коліна його зовсім підігнулися. Проходячи уже над водою, він раптом, навіть не скрикнувши, полетів у річку, наче стрибнув сам, з власної волі.