Служивий мечник
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Служивий мечник». Краткое содержание книги:
Цей переклад продовжує зухвалий експеримент, розпочатий «Заплотним лицарем»: повість сильно адаптовано у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато імен, географічних назв, титулів, елементів державності та побуту набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість друкувалася у складі антологій, тому обкладинка взята з коміксу, створеного за нею ж.
Стежте за перекладом «Пісні льоду та вогню», дивіться останні версії текстів на сторінці перекладача: http://stormlander.kroogi.com/user/gallery.
— За червоного дракона чи за чорного?
За червоного чи за чорного? Навіть і зараз питати таке в людей було небезпечно. Від днів Аегона Завойовника за герб дому Таргарієн правив червоний дракон на чорному тлі. Даемон Самозванець обернув кольори на своєму прапорі, як робило багато байстрюків. «Пан Явтух — мій хазяїн», нагадав собі Дунк, «і має право питати».
— Він бився у корогві князя Сіноброда, мосьпане.
— Зелені рясиці на золотому тлі — такі собі зеленаві хвильки?
— Напевне, мосьпане. Яйк має знати краще. — Малий знав напам’ять герби доброї половини лицарства Вестеросу.
— О так, за князем Сінобродом усі знали непохитну вірність престолові. Король Даерон поставив його Правицею просто перед битвою. Маслоплав на цій посаді наробив стільки лиха, що ходили чутки про його зраду. А от князь Сіноброд від початку до кінця був опорою правлячого дому.
— Пан Арлан був коло нього у мить його загибелі. Якийсь пан із трьома замками на щиті переміг його у двобої.
— Того дня з обох боків загинуло багато добрих вояків. А перед битвою поле ще не було червоним. Чи казав вам про це пан Арлан?
— Пан Арлан взагалі не любив балакати про ту битву. Його зброєносець теж там загинув. Рогер із Грошодубу, сестринець пана Арлана.
Дунк почувався винуватим, навіть коли вимовляв його ім’я. «Це ж я забрав його місце.» Тільки принци та найбільші князі могли тримати при собі двох зброєносців. Якби Аегон Негідний віддав меча своєму спадкоємцеві Даеронові замість байстрюка Даемона, то Повстання Чорножара могло й не початися; тоді Рогер із Грошодубу був би живий до цього дня. «Став би лицарем, кращим за мене, ніс би десь службу. А я б скінчив свої дні на шибениці або ж вступив до Нічної Варти і там тинявся б Стіною до самої смерті.»
— Велика битва — то сама собою жахлива річ, — сказав старий лицар, — але поміж крові та різанини в ній завжди стрічається й краса. Така краса, що скніє серце. Я ніколи не забуду, як сяяло сонце, заходячи над полем Червонотрав’я… там лежало десять тисяч загиблих воїнів, у повітрі носився стогін та лемент, а над головами висіло таке гарне небо, помережане золотим, жовтогарячим та червоним… і я плакав, бо знав, що моїм синам побачити його не судилося.
Він зітхнув.
— Ви, молоді, зараз і не повірите, яка запекла була боротьба і яка непевна перемога. Якби не Кровокрук…
— Я все життя чув, що битву виграв Баелор Списолам, — зазначив Дунк. — Разом із принцем Маекаром.
— Молот і ковадло? — Вуса старого лицаря смикнулися. — Співці багато чого недомовляють. Того дня Даемон був Воїном, втіленим у плоть, перед яким годі було встояти смертним воякам. Він порубав на шматки передовий полк князя Арина, убив Лицаря Дев’ятизір’я та Затятого Тиля Тягнидуба, а тоді схрестив мечі з паном Гвейном Корбреєм із Королегвардії. Мало не годину вони верхи танцювали один навколо одного, виверталися та кружляли, рубали та сікли, а навколо них снопами падали вояки. Співці кажуть, що коли Чорножар вдаряв по Пані Безнадії, то два мечі співали і стогнали так, що їх чули на п’ять верстов навколо. І щойно Панна схибила, як Чорножар розрубав панові Гвейну шолома і засліпив його потоком крові. Даемон спішився, аби пораненого ворога не задавили, і наказав Червоному Іклові доправити його до маестрів у обоз. То й була його фатальна помилка, бо тим часом Крукові Зуби стали на верхівці Сльозавого Гребеня, і Кровокрук побачив королівське знамено свого зведеного брата за чотириста аршинів звідти, а під ним — Даемона з синами. Першим він убив Аегона, старшого з близнюків, бо знав, що Даемон ніколи не залишить сина, поки тіло не вистигне, хай би яка злива білих стріл падала навколо. Даемон і не залишив, бо його теж прохромило сімома стрілами, донесеними з Кровокрукового лука силою злих чарів. А коли юний Аемон підняв клинок Чорножар, що вислизнув з пальців вмираючого батька, тоді Кровокрук вбив і молодшого з близнюків. Так загинули чорний дракон і його сини.
— Ти скажеш, що на цьому справа не скінчилася, що далі сталося іще багато чого. Так, я знаю — сам бачив дещицю… як розбігалися повстанці, як їх зупинив Лихий Булат і очолив шалену, божевільну навалу… його бій проти Кровокрука, зрівнянний тільки з боєм Даемона проти Гвейна Корбрея… як страшно принц Баелор вдарив у тил бунтівників, мовби молотом гупнув… вереск дорнійців, ліс їхніх списів… але наприкінці дня було вже байдуже. Війна скінчилася зі смертю Даемона.
— А висіло ж усе на волосині… Якби Даемон просто збив Гвейна Корбрея з коня і залишив на милість долі, то проламав би лівий край Маекарового війська, перш ніж Кровокрук став на тому гребені. Тоді день скінчився би перемогою чорного дракона, Правиця загинув, і відкрилася б пряма дорога на Король-Берег. Тоді Даемон вже сидів би на Залізному Троні, перш ніж зі штормовим панством та дорнійцями підійшов принц Баелор.