Гра в паралельне читання
- Автор: Иванцова Людмила Петровна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-5308-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра в паралельне читання». Краткое содержание книги:
У нас зранку був туман, мов згущене молоко, нічого не видно, ледве доповз машиною до роботи.
Попрацюємо? Не сумуй, скоро додому. Обіймемося.
Віталій відіслав листа і полегшено зітхнув – уроки літератури, здається, закінчилися. Чи радий він із того? Надто протилежні емоції скаламутили вчора його душу. Забуте, силком запхане в дальню шухляду спогадів, закрите на ключ – несподівано і непрохано знову почало сочитися, мов вода через загату… А раптом це дійсно Ліля писала? І це вона їхала за якимось бісом у тому самому потязі? Але ж як це можливо? Вона вже давно в Москві… Чи йому зносить дах? Ще й Тамара причепилася – дай почитати! І таки почитала, ще й вибухнула цілою тирадою на екологічну тематику, потім перейшла на робоче, потім на домашнє. Фірма, що імпортує дитячі товари, замовила в них аудит, то вона дізналася з перших вуст, що коїться в тій царині.
– Треба пильнувати, коли щось купуємо для Юрчика! Хіба його батьки про це задумуються? Хапають, що блищить чи що в подружок побачили. Катя ще сама дитина, хоч і на роботу вийшла, і навіть півроку там протрималася, хоч як дивно! Про Женьку взагалі мови немає: коли стаєш батьком у двадцять років, у голові ще вітер свище!
– Томо, та не заводься ти! Він уже більше трьох років як батько. Тобто вони батьки. І дитина славна, ти ж сама не натішишся. Чи хіба краще, щоб Юрчика не було? Вже як сталося, що тепер… Чого це ти раптом гарячкуєш? Щось на роботі не так? – Віталій однією рукою обійняв дружину за плечі, а другою закрив ноутбук, відсунувши його від гріха подалі. – Ой, ділова ти моя жінко…
– І правда, чого це мене понесло? А! Так то ж після того оповідання на екологічну тему! Між іншим, дуже пристойне оповідання, раз так проймає читачів, – сумно посміхнулася дружина. – А веселішого нічого жінка Синявського не написала? Може, щось ліричне, жіноче, га?
– Не знаю, не читав ще, тільки почав, а тут ти. Та ну її, розповідай, що там у тебе в конторі? Знову аврал-завал?
Лягаючи спати, Віталій відчув потребу знову перечитати той текст про бювет, але стримався, натомість випив на кухні півсклянки домашнього вина і пішов у спальню. Як-то там було? «Стрімка, безповоротна весна…» Безповоротна…
Він заснув раніше, ніж Тамара повернулася з ванної. І марилася йому та весна, й інша, і їхнє крадене щастя, і те, як він закохався, мов дурень, із першого погляду – дорослий чоловік, за сорок років… Але такого в його житті не траплялося ні до, ні після. І чи буде ще колись? Мабуть, то було його останнє кохання. І чи не єдине. Перегорів на ньому. Знесилів.
А Жанна? Що Жанна? Вона є. Вона сама цілком свідомо залізла в клітку безперспективних стосунків… Жінка-мазохістка. Але ж і ключик від дверцят у неї.
І снилися йому Тамара, Ліля та Жанна, які, взявшись за руки, водили дивний танок, тримаючи його в колі, і обличчя їхні були невиразні, неживі, мов у ляльок.
– Вітальку! Ей, прокинься! Та що ж тобі сниться?! – термосила його за плече дружина. – Та що ж ти так стогнеш уві сні?!
Віталій прокинувся, весь спітнілий, серце його колотилося, він якусь хвилину безглуздо дивився на Тамару, доки усвідомив, що то був сон і він удома, у подружньому ліжку.
– Ти не захворів, бува? Аж лоб мокрий!
– Та ні, мара якась наснилася, не зважай. Спи!
Віталій пройшовся на кухню, постояв біля вікна, роздивляючись будинок навпроти. Там теж хтось не спав – у двох вікнах мутно світилося… Клоччям наповзав на місто осінній туман.
Він повів плечима – спітніле тіло під футболкою охололо і просилося під ковдру. Відкрив дверцята бару, дістав почату пляшку коньяку і двічі ковтнув прямо з горлечка.
– А тепер спати! Не думати! Що менше думаєш, то краще спиш!
Але не думати чомусь не вдавалося. Вранці, коли він, добираючись до роботи, повільно повз своєю автівкою потонулим у молоці містом, дурні думки проривалися через розумні, і через новини радіо, і через жарти ведучих, і через безглуздо-життєрадісні пісні.
Тому він навіть зрадів, що Жанна відмовилася від тієї гри в паралельне читання і не стала з’ясовувати стосунки (у біса їх з’ясовувати?!), вона навіть сама вибачилася за вчорашні коливання настрою – усе йшло супер! Віталій уже навчився жити спокійно в цьому трикутнику, звик, цілком усвідомлюючи, що одного дня Жанна може піти у своє окреме життя, так само, як колись несподівано з’явилася. Як її прихід не зробив його щасливим, так і розставання, мабуть, не зробить нещасним. Він знав, чому тоді повівся. Не тому, що самець не пропустить самки, яка його хоче. Ні. Він свідомо вбив цей клин, щоб вибити ним клин колишній. Клин клином… І ще тому, що Жанна була іншою. Інакшою від Лілі. Майже в усьому. І це мало допомогти.