Гра в паралельне читання
- Автор: Иванцова Людмила Петровна
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-5308-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Гра в паралельне читання». Краткое содержание книги:
Мер натхненно розповідав у мікрофон про те, як місто піклується про своїх громадян, які плани має адміністрація на найближче та на віддалене майбутнє. Вдячні жителі району слухали, поставивши порожні пластикові баклажки на укладену плиткою площадку, й аплодували.
Весняне сонце припікало по-літньому, поруч звично гула машинами велика вулиця. Мер перерізав червону стрічку і першим підійшов набрати води з нової колонки. Охоронець із супроводу простягнув йому пластикову флягу.
Кришталевої чистоти вода задзюркотіла, стукнулась об горлечко посуду, а краплі, що не потрапили всередину, розлетілися веселкою у бризках та впали на плитку навколо колонки. Мер закрутив кришкою баклажку, трохи послабив вузол краватки і проковтнув слину.
– Ну, що ж ви стоїте? Підходьте, набирайте, пийте на здоров’я! – промовив він людям і жестом вказав на колонку.
Народ швидко і звично вишикувався в чергу, жваво обговорюючи, як їм пощастило – не доведеться тепер їздити громадським транспортом із баклажками до старої колонки, звідки вони вже пару років возили питну воду. Різноманітний посуд наповнювався водою, складався у сумки, а ті – на візки, люди дякували меру, обмінювалися враженнями від події.
Градоначальник розпрощався і рушив до машини разом зі своєю свитою. Журналісти робили останні кадри для фотохронік. Раптом загальний благодушний звуковий фон розірвав несамовитий крик жінки:
– Ні! Ні! Не можна! Дома нап’єшся!
Усі раптом завмерли, шукаючи очима, що трапилося.
Молода жінка, незграбно перестрибуючи через сумки та бідони, кинулася до лавки, на якій сидів хлопчик років п’яти і відкручував кришку з пластикової пляшки. Вона схопила протигаз, що лежав у нього на колінах, і почала натягувати його хлопчику на обличчя, але дитина відбивалася і кричала:
– Мамо, мені спекотно! Я пити хочу!
Мати вирвала з його рук пляшку з водою, жбурнула її на землю і знову спробувала натягнути протигаз на дитину. Хлопчик заплакав, але раптом принишк, обм’як і вже не пручався. Усі навкруги заціпеніли.
Першим отямився мер. Голосним шепотом він наказав охоронцю:
– Викличте «Службу порятунку»! Може, ще встигнуть.
Оговталися журналісти, заклацали фотоапарати та камери, заахали бабці, безсилі допомогти:
– Недогляділа мамця… Це ж додуматися – знімати протигаз на вулиці! Такого вже давно ніхто собі не дозволяв. Це ж тобі не вдома чи в закритих приміщеннях, де є кондиціонери! Добре, хоч платити за встановлення очисників не довелося, міська влада знов постаралася, підтримала…
Впритул до бювету загальмувала «швидка», з якої вискочила бригада лікарів. До обличчя блідого нерухомого хлопчика, що лежав на лавочці, притулили кисневу маску, швидко завантажили потерпілого в машину, матері дозволили його супроводжувати. Завивши пронизливою сиреною, «швидка» зірвалася з місця і роздушила колесом покинуті пластикові пляшки з водою.
Машина мера теж рушила. У списку було ще багато справ. Напружені весняні дні.
«Страшенно неприємний інцидент, – подумав мер. – Треба буде проявити ініціативу, замовити якомусь науково-дослідному інституту розробку побутового протигаза, що дозволив би пити, не знімаючи його… Щось таке, здається, було вже на озброєнні хімічних військ. Шкода, не додумався раніше. Який був би плюс у передвиборчій кампанії!»
Спекотно. Мер автоматично зафіксував оком, що вікна машини герметично закриті, а кондиціонер працює. Він зняв свій протигаз, послабив краватку, розстібнув ґудзик білої сорочки, проковтнув липку слину. У руці його все ще була холодна спітніла фляга з водою. Він приклав її до лоба. Охоронець, що сидів поруч, зробив рвучкий рух до нього.
– Не хвилюйся, не питиму я. Просто охолону трохи. Втомився, запарився… Дістань-но мені з холодильничка мінералки!
– Якої вам?
– Як завжди, негазованої, зі швейцарських Альп.
Дочитавши до кінця, Віталій сидів ошелешений. І не стільки хитро закрученим сюжетом, що так відрізнявся від попередніх оповідань своєю загальнолюдською екологічною тематикою без натяків на чоловічо-жіночі стосунки, скільки… У голові його, наче в домашньому кінотеатрі, пронеслися відеорядом спогади: яскравий весняний день, вони з Лілею під’їжджають його машиною до новенького бювету неподалік від її будинку. Дві колонки в круглій альтанці на витих металевих стовпчиках, навколо – почесна варта стилізованих під старовину ліхтарів. Від альтанки променями розходяться стежки, викладені плиткою посеред соковито-зеленої трави, уздовж них нещодавно насаджено кущі та молоді клени – міська влада причепурила старий район, подарувала мешканцям бювет із якісною водою.