Безмірна залежність

Під вечір мій поганий настрій розвіявся, коли Ілля написав мені, а потім зателефонував. Я саме готувала вечерю.

— Як завжди будеш їсти щось шкідливе? — запитав він, сміючись.

— Можливо, але, на щастя, ти про це не дізнаєшся.

— Ех, Маковцева, а міг до тебе прилетіти, якби ти нормально себе поводила.

— Отже, ще не час, — відповіла я спокійно, тому що після вчорашнього не була впевнена у правильності того, що між нами відбувається.

— Твоя правда, ще не настав відповідний момент. То що ж ти їси?

Наступного дня Ілля знову почав писати мені непристойні повідомлення, у мій робочий час. Я була в кабінеті начальника, коли він зателефонував. Замість того, щоб сконцентруватись на завданні, яке отримувала, — постійно думала: скоріше б почути його голос.

Вийшовши з роботи, я зателефонувала йому:

— Ти погана дівчинка, Маковцева, мені доведеться тебе покарати, — сказав він грайливо.

— Не зводь мене з розуму, милий, я все-таки в громадському місці. Ти то ніжний, то грубий. Мені це подобається.

— Я буду з тобою таким, як ти захочеш. Можу носити на руках, можу принижувати. Все дуже просто: я кохаю тебе і готовий робити все, що ти схочеш.

– Ілля…

Він насправді був різним. Але не на мої прохання, а сам по собі. То писав такі романтичні слова, що серце стискалося, то писав вульгарності, що все всередині зводило від збудження, то писав дурниці, жарти, грубості, а я сміялася, злилася, ображалася.

— Як поживає моя свинка і її хвіст? — говорив він мені наступного дня, коли зателефонував, а я бігла вулицею на обід.

— Який хвіст? Що за маячня?

— Скажи, а хвіст у свинки прямий чи закручений?

— Ти хворий? — запитала я роздратовано, але він лише сміявся.

Ми продовжили розмову, він щось розповідав, я відповідала, але всередині мене зростала образа.

— Навіщо ти це сказав? — запитала я, коли підійшла до будівлі і нам потрібно було прощатися. — Ти образив мене своїми словами щодо свині.

Ілля розсміявся. Я згодна, що це звучало безглуздо, але саме тому це і було прикро.

— Поліно, ти, напевно, мене ще не дуже добре знаєш, тому я скажу тобі — я ніколи не буваю серйозним. Я завжди жартую, і ти не повинна на мене за це ображатися ні за яких обставин.

— Хм. Отже, твої слова про кохання теж жарт?

— Ні, це правда. Такими речами не жартують. До речі, я давно не бачив свою кохану, увімкни відео.

— Ні, — відповіла я, посміхаючись. Ми рідко спілкувалися по відео, і я все ще ніяковіла. — Я сьогодні навіть не нафарбована.

— От і добре, я не люблю всю цю косметику. Дай хоч одним оком поглянути на тебе.

— Гаразд, ось вона я, — на кілька секунд я увімкнула відео і помахала Іллі рукою, — побажай мені удачі, у мене складний робочий день.