Наступного дня я сиділа з дівчатками в ресторані. Сфотографувавши свою страву (якісь нйокки), я надіслала це Іллі.
«Навіть не буду питати, що це таке», — написав він, поставивши купу переляканих смайликів.
«Я скучив, точніше, «Він» скучив», — написав він згодом і надіслав своє фото. Точніше, «Його» фото.
«Ілля, ти чого? Я ж з подругами!», — написала я.
«Можеш навіть показати їм. Хай дивляться і заздрять, — Ілля надіслав ще одне фото, — до речі, а де твої фотки? Я чекаю».
«Почекай, доки я додому повернуся», — відповіла я. Мені не хотілося надсилати йому свої непристойні фото, але я бажала якомога швидше опинитися вдома, щоб знову почути його голос, поговорити. Всі ці вульгарності… так, це було збуджуюче, але лише тому, що сам Ілля, його душа, торкнулися мого серця. Я була закохана.
У компанії дівчаток мені одразу стало нудно. Я чекала, коли вечірка закінчиться, і я приїду додому. Я хвилювалася, що коли повернуся, Ілля вже буде спати, і тоді я не зможу насолодитися його компанією.
Ледве переступивши поріг квартири, я зателефонувала йому.
— Нарешті! Я майже заснув, — сонно пробурмотів Ілля. — Я не зрозумів, де фото?
Я розсміялася.
— Фото йому подавай. І так мене збентежив повним ходом. Я не могла розслабитися в компанії подружок.
— Ну що? Напилася?
— Ні, не сильно. Чомусь не захотілося. Як минув твій день?
— Так, ти мені зуби не заговорюй, краще фото скидай. Я чекаю.
Мене ці слова образили. Я не любила такі вульгарності, не відчувала в них потреби. У мене не було бажання споглядати його принади в усій красі. Тим більше, я не хотіла показувати йому себе.
— Слухай, якщо тобі від мене потрібні тільки фото, то давай побажаємо одне одному на добраніч.
— На добраніч, — просто сказав Ілля.
— Гарних снів, — відповіла я.
Було дуже неприємно. Я почекала ще десь півгодини, думаючи, що, може, Ілля ще зателефонує або напише, але він мовчав. З одного боку, я розуміла, чому він ображений: він надіслав мені свої фото, був доволі відкритим і чекав того ж від мене. Але з іншого боку — я його про це не просила. Це було його бажання. Але чому я повинна робити те, чого не хочу?
Наступного дня я була на хрестинах доньки своєї кращої подруги. Обряд у церкві відбувся урочисто, малятко зовсім не плакало, потім ми пішли в кафе.
Було близько другої години дня, а Ілля все мовчав. Захмілівший новоспечений кум сів поруч зі мною і обійняв мене за плечі.
— Ну, що, кума, знаєш багато анекдотів про відносини куми і кума?
Я відсунулася від нього і подивилася на його дружину, але вона лише посміхалася, спостерігаючи за усім. А мені було неприємно, і я показала це всім своїм виглядом.
— Ти така скована і стримана, — сказав мені кум, сміючись, і, нарешті, відсунувся.
Від його слів мені стало сумно. Ілля теж мені це говорив. Може, я дійсно була дикою? Може, я дійсно жила неправильно? Туга за Іллею повернулася до мене, я так захотіла до нього, раптом здалося, що саме він може врятувати мене від тієї прірви самотності, в яку я сама себе заганяю.
«Ілля, — написала я, — тільки що до мене залицявся кум. Коли я від нього відсторонилася, він сказав, що я дика. Невже це дійсно так, і ти мав рацію? Я нічого не розумію в цьому житті».
Відповідь не змусила на себе довго чекати:
«Чого ж ти баришся? Запали з ним. Бажаю вам щастя».
«До чого тут це? Я ж написала, що зупинила його. Він мені не потрібен. Просто сам факт того, що мені неприємні такі загравання, — це нормально чи ні?»
«Для тебе нормально плювати людям у душу. Тому я не знаю, що для тебе нормально, а що ні».
«Плювати в душу? Ти вважаєш, що я нагадила тобі в душу через те, що не надіслала свої інтимні фото? А чому я повинна робити те, що не хочу? Ти сам казав, що я повинна жити собі на втіху».
«ОК», — надійшла коротка відповідь.
О, як же я ненавиділа подібні, повні байдужості, відповіді!
«Що «ОК»? Це все, що ти можеш сказати?»
«Так».
«Звичайно, ти ж вважаєш себе класним, а всі навколо відстій. Молодець, так тримати. Ти можеш ображатися на мене з будь-якого приводу, а я ще й негативний герой?»
