Мій тато — кілер
- Автор: Є Євген
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: Гамазин
- ISBN: 966-365-061-3
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Мій тато — кілер». Краткое содержание книги:
Депутат. Не для всіх.
Пожежник. Банально.
Мент… еее… себто, міліціонер?… Ну, ви самі зрозуміли.
Може, кілер? Зважаючи на героїв сучасних російських телесеріалів та різних бойовиків, цілком можливо. Втім, вирішувати тільки вам. Ми лише радимо прочитати новий твір Євгена Є. Автор у своєму стилі вирішив поміркувати на тему: а чи можуть бути у кілерів діти, і як вони сприйматимуть професію свого батька. Може, пишатимуться, може, соромитимуться, а може, замовлять когось батькові…
Я запам’ятав його після того, як зустрів Юкіко, прийнявши її за служницю, яка поспішає з магазину.
Тут не заведено знайомитися на вулиці, і живучи тут понад десять років, я прийняв не тільки цей закон.
Але тут можна було йти вслід. Провести до будинку, потім приходити і стояти під ним, поки хто-небудь із домашніх покличе тебе й запитає, чого тобі треба.
— Я хочу познайомитися, — скажеш ти й опишеш жінку, в пошуках якої прийшов.
Вона була мініатюрна. Білий халат у схожих на морські хвилі бірюзових розводах, класична зачіска з двома паличками, простромленими крізь волосся. Опущені очі.
Як не запам’ятати її — найчудовішу з усіх зустрінутих тобою? Найкрасивішу. Най…
Прийти під її дім і чекати…
Вона привела мене до кварталу червоних ліхтарів. До будиночка з двозначним написом:
Було б нерозумно провести два наступні місяці на вулиці перед ним, знаючи, що єдиний, хто поцікавиться, чому ти тут стоїш, буде поліцейський, який прийме тебе за збоченця.
А тому я відразу ввійшов досередини.
До сидячої на циновці біля крихітного столика «мадам», усміхненої (як і всі вони) баби в кімоно темних кольорів. Вона шанобливо кивала (як кожна й кожен із них) і показувала, що заради тебе готова на все. Але такими були всі жителі цієї країни. Навіть нападаючи на тебе, грабіжники спочатку кланялися тобі й тільки потім бралися до розбою.
На той час я вже досить непогано говорив японською, опанувавши навіть увічливий стиль.
Уклонившись, я почув у відповідь на своє привітання:
— Добридень, вибачайте, що вам довелося йти так довго. Наш заклад розташований так далеко від стоянки…
— Сюди зайшла дівчина… Вона красива… Я хотів би побачити її…
— Юкіко, — назвала баба її ім’я. — Ви хочете, щоб вона зробила вам масаж?
— Так, — сказав я.
І наступні п’ять годин я провів із нею.
Наступні п’ять годин і наступні чотири роки.
Вона приходила в мою квартиру. І була тільки моєю. Я знав, що вона чекає тільки мене, і бували хвилини, коли я сам не міг дочекатися її візиту.
Нам було добре разом. Ми зустрічалися майже щовечора. Іноді вона залишалася в мене до ранку. Ми готували їжу. Я показував їй, як упадають за нашими жінками наші чоловіки, змушував бентежитися, побачивши мене — одягненого в кухонний фартух, — чи схоплюватися з ліжка, щоб узяти в мене тацю, на якій іноді вранці я приносив у нашу постіль чай для неї і каву для себе.
А вона вчила мене тим невловним нюансам їхньої культури, які можна зрозуміти тільки народившись тут, і про які не згадують укладачі туристичних довідників та розмовників. Хоча б тому, що просто про них не знають.
Іноземці, які вивчають японську, не повинні забувати про розбіжності між чоловічою та жіночою формами мови. Багато чоловіків-іноземців, висловлюючись по-японськи, викликають сміх навколишніх, тому що вчили мову у своїх подружок-японок. Для жінки-іноземки вживання грубих чоловічих форм буде ще ганебнішим…
А три дні тому ми посварилися. Щоправда, вже не вперше. Але цього разу таки по-справжньому.
Я саркастично посміхався й говорив неприємні для неї речі. Вона ж ображала себе, саме в такий спосіб намагаючись показати мені, наскільки я неправий:
— Звичайно. Хто я для пана? Дешева повія, яку він із великої доброти своєї наблизив до себе. А я, не варта навіть того, щоб існувати в його тіні, забула своє місце.
— Годі.
Але вона вже не могла заспокоїтися:
— Хоча, з іншого боку, хто для мене мій пан? Адже якщо завтра я повернусь у свій бордель, то до вечора в мене буде десять нових панів.
— Атож, — я був сердитий і не думав, що кажу, — до кінця місяця в тебе їх буде близько сімдесяти, а під кінець року п’ятсот із гаком.
— Звісно, — відповіла Юкіко. — Така в мене робота.
— Це не робота, це твоє життя.
— Отже, так і житиму.
І вона пішла. Залишивши мене роздратованим і злим.
— Ну й котися! — це я говорив уже рідною мовою. — Пішла до розтакої матері, шльондро!
У японській мові, з усім її різноманіттям стилів і форм, просто немає нічого виразнішого, аніж українське:
— Курва-мать…
Шібарі — один із варіантів еротичних, із відтінком садомазохізму, ігор, коли тіло гейші, перев’язане, мовби павутинням, тонкою прядив’яною мотузкою, підвішується на гак у стелі. Вважають, що вузли, стикаючись із шкірою, впливають на біологічно активні точки — при цьому гейша збуджується незалежно від того, хоче вона цього чи ні.