Таємна троянда

— Повішення чи задушення шнурком, побиття камінням чи відсічення голови — все однаково зле. Але щоб птахи видзьобували тобі очі, а вовки гризли тобі ноги! Бодай би червоний вітер друїдів ще в колисці погубив того воїна з дружини Даті[11], який завіз із варварських країв дерево смерти, чи бодай би та блискавка, яка вразила Даті біля підніжжя гір, вразила і його, чи бодай би зеленоволосі та зеленозубі русалки вирили йому могилу на самому дні морському!

Поки він оце собі бубонів, дрож його охопив з ніг до голови, на лиці виступив піт, і він не знав чому, бо ж бачив на своєму віку чимало хрестів. Проминув два пагорби, увійшов до зубчастих воріт, а тоді завернув ліворуч — у браму абатства. Вона була оббита великими цвяхами; він постукав і розбудив послушника, який був там за брамкаря, та спитав, чи немає місця в будинку для гостей. І послушник набрав на лопатку торф’яного приску і повів його до великої надвірної будівлі з голими стінами та бруднющою очеретяною стріхою, а там засвітив очеретяну свічку, застромлену між двох каменюк у стіні, і висипав присок у вогнище, і дав подорожньому дві непідпалені грудки торфу та віхоть соломи, і показав йому на ковдру, що висіла на цвяху, та на полицю, де лежала хлібина і стояв глечик з водою, а також на цебер у дальньому куті. Тоді послушник його покинув і повернувся до свого закапелка при брамі. А Кумал, син Кормака, почав дмухати на присок, аби запалити дві грудки торфу та віхоть соломи, але грудки й солома не горіли, бо ж були сирі. Тоді він зняв свої гостроносі черевики й виволік із кута цебер, аби змити з ніг куряву битих доріг, але вода була така каламутна, що й дна не видно було. Він дуже зголоднів, бо цілий день нічого не їв, тож не став марнувати сили, зганяючи злість на цебрі, а взявся до житньої хлібини, і вже відкусив був шматок, але зразу виплюнув, бо хліб був черствий і пліснявий. І все ж він не дав волі гніву, бо вже багато годин нічого не пив: мав надію на вересове пиво чи вино на схилі дня, не тамував спрагу водою зі струмків, аби дістати більше насолоди від вечері. І ось він підніс до вуст глечика, але тут же віджбурнув його геть, бо вода була гірка і смердюча. Тож він кóпнув глечика ногою, аж той розбився об стіну, і зняв із цвяха ковдру, аби закутатись у неї на ніч. Але щойно її торкнувся, як вона заворушилась, мов жива, — аж кишіла блохами. Тут уже він непросто розлютився, а й кинувся до дверей гостьового будинку, але послушник, якому такі бучі були добре знані, замкнув був його ззовні, тож Кумал вилив воду з цебра і почав гатити ним у двері, аж поки послушник підійшов до дверей і запитав, щó непокоїть гостя і навіщо він його розбудив.