Лісова пісня
- Автор: Украинка Леся
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Лісова пісня». Краткое содержание книги:
Леся Українка була одним із останніх представників того викристалізованого українського інтелігенства, що безслідно щезло із приходом більшовизма на терни України. Людина більш ніж неординарна, захоплена поетичною творчістю, музикологією, фольклористикою, поліглот, Леся Українка замислювалася над тим, що є основою основ. Вона уважно вдивлялася у ті фатальні хвилини світової історії, що поставали перед її очима, і пророкувала, мов Касандра, зміщення світу в якийсь небезпечний бік. Аналіз її творів зазвичай настільки заангажований ідеологічними нашаруваннями, що важко відокремити правду од відвертої фальсифікації. Однак спробуймо сприйняти Лесю Українку такою, якою вона була насправді, пропустивши її твори через серце.
До книги увійшли поетичні твори поетеси та драма-феєрія «Лісова пісня».
Добре, тату.
Водяник вигiдно вкладається в очеретi, очима слiдкуючи роботу Русалчину; очi йому поволi заплющуються.
"Т о й, щ о г р е б л i р в е"
(вирнувши, стиха до Русалки)
Сховайся за вербою!
(Русалка ховається, оглядаючись на Водяника).
Поплинемо з тобою ген на розтоки, пiд бистрiї лотоки, зiрвемо греблю рiвну, утопим мельникiвну!
(Хапає Русалку за руку i швидко мчить з нею через озеро. Недалеко вiд другого берега
Русалка спиняється i скрикує).
Р у с а л к а
Ой, зачепилася за дуб торiшнiй!
Водяник прокидається, кидається навперейми i перехоплює Русалку.
В о д я н и к
То се ти так?!. Ти, клятий баламуте, ще знатимеш, як зводити русалок!
Поскаржуся я матерi твоїй,
Метелицi Гiрськiй, то начувайся!
"Т о й, щ о г р е б л i р в е"
(з реготом)
Поки що буде, я ще нагуляюсь!
Прощай, Русалонько, сповняй коновки!
(Кидається в лiсовий струмок i зникає).
В о д я н и к
(до Русалки)
Iди на дно! Не смiй менi зринати три ночi мiсячнi поверх води!
Р у с а л к а
(пручаючись)
З якого часу тут русалки стали невiльницями в озерi? Я - вiльна!
Я вiльна, як вода!
В о д я н и к
В моїй обладi вода повинна знати береги.
Iди на дно!
Р у с а л к а
Не хочу!
В о д я н и к
А, не хочеш?
Вiддай сюди вiнець перловий!
Р у с а л к а
Нi! то дарував менi морський царенко.
В о д я н и к
Тобi вiнця не прийдеться носити, бо за непослух забере тебе
"Той, що в скалi сидить".
Р у с а л к а
(з жахом)
Нi, любий тату, я буду слухатись!
В о д я н и к
То йди на дно.
Р у с а л к а
(поволi опускаючися в воду)
Я йду, я йду… А бавитися можна з рибалкою?
В о д я н и к
Та вже ж, про мене, бався.
Русалка спустилася в воду по плечi i, жалiбно всмiхаючись, дивиться вгору на батька.
Чудна ти, дочко! Я ж про тебе дбаю.
Таж вiн тебе занапастив би тiльки, потяг би по колючому ложиську струмочка лiсового, бiле тiло понiвечив та й кинув би самотню десь на безвiддi.
Р у с а л к а
Але ж вiн вродливий!
В о д я н и к
Ти знов своєї?!
Р у с а л к а
Нi, нi, нi! Я йду!
(Поринає).
В о д я н и к
(поглядаючи вгору)
Уже весняне сонце припiкає…
Ху, душно як! Прохолодитись треба.
(Поринає й собi),
ДIЯ I
Та сама мiстина, тiльки весна далi поступила; узлiсся наче повите нiжним зеленим серпанком, де-не-де вже й верховiття дерев поволочене зеленою барвою. Озеро стоїть повне, в зелених берегах, як у рутвянiм вiнку.
З лiсу на прогалину виходять дядько Лев i небiж його Лукаш. Лев уже старий чоловiк, поважний i дуже добрий з виду; по-полiському довге волосся бiлими хвилями спускається на плечi з-пiд сивої повстяної шапки-рогатки; убраний Лев у полотняну одежу i в ясно-сиву, майже бiлу свиту; на ногах постоли, в руках кловня (малий ятiрець), коло пояса на ремiнцi ножик, через плече виплетений з лика кошiль (торба) на широкому ременi.
Лукаш - дуже молодий хлопець, гарний, чорнобривий, стрункий, в очах ще є щось дитяче; убраний так само в полотняну одежу, тiльки з тоншого полотна; сорочка випущена, мережана бiллю, з виложистим комiром, пiдперезана червоним поясом, коло комiра i на чохлах червонi застiжки; свити вiн не має; на головi бриль; на поясi ножик i кiвшик з лика на мотузку.
Дiйшовши до берега озера, Лукаш зупинився.
Л е в
Чого ж ти зупинився? Тут не можна зайти по рибу. Мулко вельми, грузько.
Л у к а ш
Та я хотiв собi сопiлку втяти, - хороший тута вельми очерет.
Л е в
Та вже тих сопiлок до лиха маєш!
Л у к а ш
Ну, скiльки ж їх? - калинова, вербова та липова, - ото й усi. А треба ще й очеретяну собi зробити, - та лепсько грає!
Л е в
Та вже бався, бався, на те бог свято дав. А взавтра прийдем, то будем хижку ставити. Вже час до лiсу бидло виганяти. Бачиш, вже онде є трава помежи рястом.
Л ук а ш
Та як же будемо сидiти тута?
Таж люди кажуть - тут непевне мiсце…
Л е в
То як для кого. Я, небоже, знаю, як з чим i коло чого обiйтися: де хрест покласти, де осику вбити, де просто тричi плюнути, та й годi.
Посiєм коло хижки мак-вiдюк, терлич посадимо коло порога, - та й не приступиться нiяка сила…
Ну, я пiду, а ти собi як хочеш.
Розходяться. Лукаш iде до озера i зникає в очеретi. Лев iде понад берегом, i його не стає видко за вербами.
Р у с а л к а
(випливає на берег i кричить)
Дiдусю! Лiсовий! бiда! рятуйте!
Л i с о в и к
(малий, бородатий дiдок, меткий рухами, поважний обличчям; у брунатному вбраннi барви кори, у волохатiй шапцi з куницi)
Чого тобi? Чого кричиш?
Р у с а л к а
Там хлопець на дудки рiже очерет!
Л i с о в и к
Овва!
Коби всiї бiди! Яка скупа.
Ось тута мають хижку будувати, - я й то не бороню, аби не брали сирого дерева.
Р у с а л к а
Ой леле! хижу?
То се тут люди будуть? Ой тi люди з-пiд стрiх солом'яних! Я їх не зношу! я не терплю солом'яного духу!
Я їх топлю, щоб вимити водою той дух ненавидний. Залоскочу тих натрутнiв, як прийдуть!
Л i с о в и к
Стiй! не квапся.
То ж дядько Лев сидiтиме в тiй хижi, а вiн нам приятель. То вiн на жарт осикою та терличем лякає.
Люблю старого. Таж якби не вiн, давно б уже не стало сього дуба, що стiльки бачив наших рад, i танцiв, i лiсових великих таємниць.
Вже нiмцi мiряли його, навколо втрьох постававши, обсягли руками - i ледве що стiкло. Давали грошi - таляри битi, людям дуже милi, та дядько Лев заклявся на життя, що дуба вiн повiк не дасть рубати.
Тодi ж i я на бороду заклявся, що дядько Лев i вся його рiдня повiк безпечнi будуть в сьому лiсi.
Р у с а л к а
Овва! А батько мiй їх всiх потопить!
Л i с о в и к
Нехай не важиться! Бо завалю все озеро гнилим торiшнiм листом!
Р у с а л к а
Ой лишечко, як страшно! Ха-ха-ха!
(Зникає в озерi).
Лiсовик, щось воркочучи, закурює люльку, сiвши на заваленому деревi. З очеретiв чутно голос сопiлки [мелодiї N 1, 2, 3, 4], нiжний, кучерявий, i як вiн розвивається, так розвивається все в лiсi. Спочатку на вербi та вiльхах замайорiли сережки, потiм береза листом залепетала. На озерi розкрились лiлеї бiлi i зазолотiли квiтки на лататтi. Дика рожа появляє нiжнi пуп'янки.
З-за стовбура старої розщепленої верби, пiвусохлої, виходить Мавка, в ясно-зеленiй одежi, з розпущеними чорними з зеленим полиском косами, розправляє руки i проводить долонею по очах.
М а в к а
Ох, як я довго спала!
Л i с о в и к
Довго, дочко!
Вже й сон-трава перецвiтати стала.
От-от зозулька маслечко сколотить, в червонi черевички убереться i людям одмiрятиме лiта.
Вже з вирiю поприлiтали гостi.
Он жовтими пушинками вже плавлють на чистiм плесi каченятка дикi.
М а в к а
А хто мене збудив?
Л i с о в и к
Либонь, весна.
М а в к а
Весна ще так нiколи не спiвала, як отепер. Чи то менi так снилось?
Лукаш знов грає [мелодiя N 5].
Нi… стiй… Ба! чуєш?.. То весна спiває?
Лукаш грає мелодiю N 5, тiльки ближче.
Л i с о в и к
Та нi, то хлопець на сопiлцi грає.
М а в к а
Який? Невже се "Той, що греблi рве"?
От я не сподiвалася вiд нього!
Л i с о в и к
Нi, людський хлопець, дядька Лева небiж,
Лукаш на ймення.
М а в к а
Я його не знаю.
Л i с о в и к
Бо вiн уперше тута. Вiн здалека, не з сих лiсiв, а з тих борiв соснових, де наша баба любить зимувати; осиротiв вiн з матiр'ю-вдовою, то дядько Лев прийняв обох до себе…
М а в к а
Хотiла б я побачити його.
Л i с о в и к
Та нащо вiн тобi?
М а в к а
Вiн, певне, гарний!
Л i с о в и к
Не задивляйся ти на хлопцiв людських.
Се лiсовим дiвчатам небезпечно…