Бережіть янголів своїх
- Автор: Брукс Татьяна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-054-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…
Чомусь у цьому місті всі вікна наглухо закриті віконницями, і навіть найменший промінчик світла не пробивається. Невже всі вже давно поснули?
І лише якось раз наснилося, що я в цьому місті — вдень. Тепло й сонячно. Навкруги — юрмисько людей, барвисто вдягнених. Я тримаю на повідку двох своїх хортів — Онегу, вона колись жила в мене та загинула, і білого Лідера, який загинув разом із Онегою. Їхня смерть стала для мене пекучою втратою. Почасти це була і моя провина, і я завжди цим катувалася.
Та зараз я в цьому місті — настрій сонячний, як і погода. Радію, що нарешті бачу довкола багато людей. Саме нагода спитати в когось, як називається місто чи просто заговорити до перехожого. Але всі чомусь такі заклопотані, що на мене ніхто не звертає жодної уваги. І раптом…
Ні-ні, краще не приходити сюди вдень!
Я чомусь відчувала, що коли потраплю сюди знову (нехай навіть буде така сама чудова погода), це буде останній сон у моєму житті.
Тоді мені було 39…
Довелося починати своє життя спочатку.
Воістину, незбагненні шляхи Твої, Господи!
Шлюбне життя зазвичай багате на всілякі прикрощі. Я вже страх як втомилася від отих «сюрпризів» і вирішила покінчити з цим безкінечним марафоном брехні.
— Ну, і куди ж ти завіявся цього разу?
— Розумієш… У начальника на дачі світло вирубилося, тож треба було допомогти…
— А що, окрім тебе більше електриків не знайшлося?
— Та всі вже додому пішли. Ну я і…
— А чом ти так засидівся?
Знайоме? Коротше, так тяглося вже довго. І все це — після шістнадцяти років (як здавалося тоді, щасливого) спільного життя. Сама я брехати не вміла, отож досі довіряла усьому, що мені говорив Олексій, мій чоловік.
Та останнім часом стала помічати: щирі взаємини з сином якось розладилися. Він став нервовий, іноді відповідав мені зі зневажливою посмішкою: «Та знаю я…» А то й узагалі відмовчувався. Подумалось: «Перехідний вік, минеться». Але потім все частіше в нього стало проскакувати: «Ось ти завжди кричиш, мовляв, такий-сякий, ледащо, а от тьотя Марина…» Марина? Он воно що…
У 1991 році «Союз нерушимий» розпався. Україна стала незалежною. Все, що було створено досі, розграбували, натомість нового нічого не побудували. Підприємства повсюдно закривалися. Роботу знайти було важко. А ті, кому пощастило її не втратити, якось виживали без зарплатні. І справді, навіщо її платити, коли люди все одно ходять на роботу, бо звикли? Та через півроку інфляція сягала 300 відсотків і навіть більше. Кожен виживав, як міг. Дехто подався з міста опановувати таке-сяке хазяйство, обробляти клапті землі. Подалі від шуму і гуркотливого запилюченого гамору. Бо тут — і помідорчик свіженький, кріп, петрушечка свої. Та й квіточки милують око.
Ось і ми вирішили скуштувати сільського життя. Сидимо у дворі поміж квіточок, яблунь і груш. Годую я свого благовірного вечерею, балакаємо про се й про те. А я собі думаю: «Що ж ти мені тут розпатякуєш? Гадаєш, я геть зовсім нічого не тямлю? Споконвіку мужики брешуть своїм дружинам, і пояснювати нічого не треба». Дивлячись на свого, який десь забіг і не ночував удома, так і хочеться його почастувати кислицями. Бо очиці бігають, а обличчя — як у кота, що об’ївся сметани.
— Значить, так, — кажу, — в тебе завелася пасія. Здається, Марина? Скатертиною дорога. Але синові туди — зась! Навіщо дитині витріщатися, як ви бавите одне одного?
— А-а-а, так ти мені ще вказуватимеш, що мені робити?!
І це теж знайоме: хочеш захиститися — нападай! Господи, ну як же мені все це остогидло! Але оця Марина… Хто вона така? Треба б якось побільше дізнатися про все. Я досить-таки емоційна, але за гороскопом Діва, тож не позбавлена здорового глузду. Краще робити висновки, коли хоч трохи володієш ситуацією.
Та-а-ак. Кому це він останнім часом надзвонював?
Ірка Романова? Та ні — з нею і її чоловіком Сашком ми давно вже втратили контакт. Якось так розійшлися наші стежки, а шкода — я щиро сумую за Іринкою. Оце б розшукати її, дізнатися, як вона там? Як донька її, Карина?
Гаразд, зараз не про це.
Тоді — хто? З кимось же треба йому поговорити про своє, перетерти жінку на зубах? Поскаржитися, яке я стерво. Комусь же він потребує поплакатися в жилетку?