Бережіть янголів своїх
- Автор: Брукс Татьяна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-054-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…
Проте більшість із тих, кого я досі вважала друзями, або не з’явилися зовсім, або прийшли лише раз — щоб переконатися, що чутки не брешуть, і я дійсно обгоріла так, що не підводжусь із ліжка. Дехто починав ойкати одразу з порога моєї палати. Бідкалися, лили «крокодилячі» сльози. Але я нищила такий прояв співчуттів у зародку.
— Стоп, стоп! Мені й так кепсько, без ваших голосінь…
Гадаю, вони зі вдячністю сприймали мої прохання — навіщо ці сцени? Бо в тому, що все це була лише гра, я не сумнівалася жодної миті. Після короткого візиту і гарячих обіцянок прийти ще раз (принести щось почитати або допомогти, наприклад, помити голову) — вони зникали і більше не з’являлися. Якось пізніше я прочитала у Михайла Веллера: «Ще декілька таких «друзів», і вороги не знадобляться».
Тут мені хочеться забігти наперед і сказати, що книгу Веллера згодом дала почитати подруга, з якою на той час я ще не була знайома. Дала дуже вчасно, з коротким коментарем: «Обов’язково прочитай». Там, у цій книжці, я знайшла відповідь на одне з головних філософських питань ще з часів Чернишевського «ЩО РОБИТИ?» Діяти. Робити хоч щось. Саме так радив зневіреним пацієнтам лікар «швидкої допомоги» Звягін в оповіданнях М. Веллера. Хотіти. Вірити. Діяти.
А поки що я на власному досвіді засвоювала: покладатися треба лише на себе. І повірте, це боліло не менше, ніж попечена шкіра.
Я все ще не могла взяти до тями: як сталося так, що я оточила себе людьми байдужими і корисливими? І зрозуміла, що й сама, напевне, не без гріха.
І тепер необхідно поставити питання руба: що я повинна змінити в собі? І навіщо? Як навчитися бути справді щирою й мудрою? Як-от Марія Василівна…
Дивовижно, але я вже перестала ображатися на людей, з якими спілкувалася досі. Зрозуміла, що людина має право жити так, як хоче. Бути такою, якою хоче вона, а не такою, щоб мені було комфортно спілкуватися з нею. І лише коли людина зрозуміє, що недостатньо «хороша», і вирішить змінитися або змінити своє ставлення до оточення, — може зробити це. Ніхто не може і не повинен когось примушувати.
А якою потрібно стати, щоб зі мною було комфортно тим, із ким хочеш спілкуватися? Мабуть, не втримала тих, хто був мудріший за мене і розумніший, і тепер за це плачу´. Але я знайду їх! Спробую зробити так, щоб вони ніколи більше не мали приводів на мене ображатися…
А згодом у моєму житті з’явилася інша людина — The Best Friend.
Наталка стала приходити до мене щодня. Одразу після того, як дізналася, що зі мною трапилося нещастя. Вона, професійна медсестра, приїздила до мене з іншого кінця міста після цілодобового чергування в онкологічній лікарні. Причому не ойкала, не стогнала. Натомість розважала мене якимись оповідками, новинами, анекдотами. Мила мені голову й протирала тіло й обличчя серветками, змоченими в теплій мильній воді. А головне — приходила щодня й говорила, говорила… Я бачила, яка вона стомлена, і просила не приходити щодня, але вона все’дно приходила. Окрім того, заходила Наталка провідати і Вовку, допомогти йому по господарству.
Знайомі ми були давно. Жили поряд і ходили вигулювати наших собак. Вона — афганського хорта, я — німецьку вівчарку та двох російських хортів. Ми приятелювали, але особливо дружніх стосунків між нами не було.
Якось Наталка зателефонувала мені й запропонувала погуляти з хортами в полі: «поганяти зайченят», як ми це називали. «Упіймати зайця» наші собаки були не в змозі, але добра пробіжка їм би не завадила. Тільки-но ми вийшли з нашими улюбленцями в поле й відпустили їх, як вони помчали від нас і зникли за пагорбом. Ми ж, особливо не переймаючись, розмовляли, приємно прогулюючись у тому ж напрямку, де зникли наші собаки. З верхів’я пагорба ми побачили, що Веста — афган Наталки — з величезним задоволенням валяється на спині. А моя Онега наминає щось із неабияким апетитом.
— Ах! Ох! — скрикнули ми майже одночасно.
— Здається, знову в якомусь здохлинні викачалася! — вжахнулася Наталя.
— Знову лайно жере! — слідом вигукнула я.
І ми алюром помчали до наших улюбленців. Треба сказати, що в собак мисливських порід спостерігаються рештки звичок їхніх диких предків. У такий спосіб собаки перебивають запах шампунів, що так для нас гарно пахнуть. Зазвичай ми миємо своїх тварин, зовсім не розуміючи, що «солодкі» запахи можуть завадити чутливому звірові винюхати небезпеку.