Вибрані твори

Ми віримо, що він щиро обурений з наших закидів, але віримо і в те, що коли він більше обізнається колись в українських справах, — побачить, що він помилився і зробив нам погану послугу. Знаєте, як давніше казали цілком щиро люди:

— А знаєте, я — тоже малоросс!

І цілком таки щиро гадали, що роблять нам цим приємність, і, знов таки цілком щиро, дивувалися, що ми ніяк не раділи з такої приємної заяви, а навпаки, копилили губу.

Ф. Гладков мусить зрозуміти, що його заява, що він, мовляв, «с юных лет, живя среди украинского населення, привык любить и язык, и литературу, и музыку зтого народа», трішки аналогічна до цього «тоже малоросса» і нас аж ніяк не вражає.

Ми, культурні робітники на Україні, зовсім не вимагаємо ні від кого любови до нашої музики чи там мови й літератури. Ми самі можемо далеко більше своєї рідної любити літературу російську, мову французьку, музику німецьку і т. інше. Не в тім річ, не в любові, не в знанні навіть, а в тім, щоб визнати потребу розвитку цього національного надбання для соціялістичного будівництва, щоб допомагати активно цьому розвиткові для скорішого й ліпшого підйому широких народніх мас, насамперед селянства, бо це найлегший і найвірніший спосіб наблизити їх до інтернаціональної культури, прискорити наближення соціялізму. Про це говорила Д. Гуменна в комуні «Авангард» і про це вона (слухайте, т. т. комунари!) — «лучче сказанула, писанула»...

Вже ця стаття була написана, як редакція одержала ще одного цікавого листа — від одного з головних героїв інциденту з комуною «Авангард» — Костя Ананка.