Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Фаворитом iмператриці, та здається – єдиним, був українець Алєксєй Разумовскій (1709–1771), її одноліток. Він був сином реєстрового козака Розума на Чернiгівщині, та попав до столиці випадково. Він був доброї статури та відмінно співав, маючи добрий голос. Коли через їх село Чемери проїздив 1731 полковник Вишневський з Петербурґу, він почув спів Олекси у церковному хорі та захопився ним: запропонував йому співати у придворній капеллі. Той охоче погодився та 22 років потрапив до столиці. А вже там на нього поклала око дочка Пєтра та прийняла до свого «малого двора».
Важко перебрати всі його почесні звання: і граф Римської імперії, і фельдмаршал (хоч і ніколи не воював), і кавалер усіх можливих орденів. Але, він мав розум при цьому не влазити до державних справ, на яких не надто розумівся, обмежуючи себе посадою фаворита та порадника. Твердять, що він був таємно одружений з імператрицею, десь з року 1744.
На відміну від нього, активне життя при дворі вів його молодший брат Кирило. Він у 1743, коли йому було 15 років, був відправлений по освіту до Європи, де слухав лекції в Гьоттінґені та ще навідав Італію та Францію. Зауважимо в дужках, що за рік (а навіть – і за більше) – доброї освіти не набути, але… це ж усього тільки Росія. Повернувшись додому стає графом, а у віці 18 років (!) був призначений президентом Академії Наук.
Року 1750 знову дозволяється, здається – востаннє, посаду українського гетьмана, для того ж таки Кирила Разумовського. Він оселився у Глухові, де завів маленький двір, тримав у себе італійську оперу та навіть подумував відкрити в Україні університет.
Щось там для України він на цій посаді й зробив: довершив судову реформу, розпочату ще його попередниками, завів однострої та порядок у козацькому війську, реформував військове навчання. Домігся зміни, хоч дещо й формальної: передав українські справи з компетенції сенату до міністерства (колегії) закордонних справ. Чогось домігся у відстоюванні фінансових інтересів України та щодо її неучасті у війнах поза Україною.
Та прийде до влади Катька (ота, Друга) та погляне пильним оком на Україну. А помітивши там якогось гетьмана, – негайно примусить його зріктися цієї посади. Та, накаже знову зліквідувати її.
Загалом двадцять років правління Єлізавєти I – були чи не найбільш мирними та благополучними, а в будь–якій європейській країні стали би об’єктом підвищеної уваги істориків. Була всього одна війна – Пруська (1756–1760) (див. Доповн. 3), що вартувала всього 300 тисяч життів (офіційно). Ще трохи прибарахлилося та цивілізувалося російське дворянство. Дійсно процвітала торгівля. Як там було з народом – не надто відомо, але і його, можливо, у ці роки дещо менше купували та продавали. Ну, щось як ота коротка епоха королеви Анни (1702–1714), останньої зі Стюартів у далекій Англії. Завівся навіть свій М. Ломоносов (1711–1765), який хоч і не дорівнював А. Ньютону (1643–1727) або Л. Ейлеру (1707–1783), але… для рабської Росії… Адже, і його Росія не могла дорівнювати Англії або Швайцарії…
Але, історія, не полюбляє одноманіття, та схильна буває, зробивши перепочинок – утнути щось нестосовне. Єлізавєта I була жінкою розсудливою та передбачливою, вона не хотіла, щоб по ній когось на престол знову висаджувала гвардія. Адже, з нею було зовсім інакше, бо її попередниця Лєопольдівна, відправляючи гвардію на північ, мала на увазі усунення претендентки, та у тiєї просто вибору не було.
Справа визначити собі наступника – була відносно нелегкою, бо лінія Романових вигасала на очах, але пригадали врешті останнього її представника, хоч і по жіночій гiлці. Пригадали давно видану за кордон старшу дочку Пєтра I від Єкатєріни I, – Анну (1708–1728), видану ще 1725 за Карла–Фрідріха, герцога фон Шлезвіґ–Гольштайна (або Готторп, 1700–1739). Вона мала сина, який вартував їй життя, але сам був іще живий. Малий рано втратив батьків та виховувся німцем, а до того – й у не найкращий спосіб, але… що ж тут робити, він був єдиним, та вибору знову не було.
А, як так, то й історія тут була безсилою, не було вибору і для неї. Але, в умінні обходити щось подібне – з нею нікому не зрівнятись; та вона й відігралася, та вже на дечому іншому. Бо вихований у пруських солдатських казармах претендент на трон, почав у Росії від нудьги надто вже пустувати – так кажуть, та його опікунка імператриця й вирішила його оженити, коли йому було 17 років. В Росії це традиційно вважали першим засобом «остєпєніть» когось; та так само, в Росії, – вік ніколи не був перепоною. Отут історія й підвела свою міну. Бо, на відміну від молодого, який був єдиний, наречених був чималий вибір. Та, хто ж знає, як би воно пішло, якби…