Твори в двох томах. Том 2
- Автор: Твен Марк
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Евгений Крижевич
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Твори в двох томах. Том 2». Краткое содержание книги:
— О, тепер я знаю, сер, що він має на увазі. Ця планета є на карті! Вона зветься Бородавкою.
А я собі слухаю й думаю: «Юначе, юначе, боюсь, що клімат тієї планети виявився б згубним для вашого здоров’я, якби ви наважились з’явитись там і назвати її Бородавкою!»
Врешті вони впустили мене й сказали, що тепер я спасенний й хвилюватися мені вже нічого.
Потім вони відвернулися від мене і взялися знову до своїх справ так, ніби вважали, що справу мою закінчено і все в повному порядку. Правду кажучи, це мене вельми здивувало, але я побоявся заговорити першим і нагадати про себе. Мені дуже не хотілося турбувати їх, бо в них і так клопоту вистачало. Двічі я вирішував дати їм спокій і залишити все так, як є. Отож двічі пускався я в дорогу, але тільки-но згадував, яке враження справлятиму в своїй оснастці на всіх спасенних, як відразу повертався й знову ставав на якір. Люди почали поглядати на мене — клерки тобто — і дивуватися, чого це я не відпливаю. Терпіти далі я не міг. Надто вже ніяково себе почував. Отож набрався я врешті духу й зробив знак головному клеркові. А він мені:
— Га! Ви ще тут? Чого вам треба?
А я й відповідаю, тихенько так і довірливо, склавши долоні трубочкою над його вухом:
— Вибачайте, будь ласка, і не гнівайтесь, що я вам нагадую і ніби втручаюсь не в своє діло, але чи не забули ви чого?
Він подумав якусь мить та й каже:
— Забув?.. Ні, здається, нічого не забув.
— Подумайте, — наполягаю я.
Він подумав. Тоді каже:
— Ні, не пригадую. А в чому річ?
— Подивіться на мене, — кажу, — огляньте мене як слід.
Він оглянув.
— Ну? — питає.
— Невже, — кажу, — нічого не помічаєте? Якщо я в такому вигляді покажуся серед обраних, то хіба не приверну я до себе надмірної уваги? Чи не буду я вирізнятися серед них?
— Що ж, — каже він, — я нічого особливого не помічаю. А хіба вам чогось бракує?
— Бракує? Та мені бракує арфи, і вінця, і ореола, і псалтиря, і пальмової гілки — бракує всього, що потрібно тут людині.
Чи був він спантеличений, Пітерс? Ти таких спантеличених зроду-віку не бачив! Зрештою він каже:
— Ну, ви й справді наче диво якесь, хоч з якого боку на вас не глянь. Та я про такі речі ніколи й не чув!
Якийсь час я, остовпівши від подиву, розглядав його, а тоді й кажу:
— Сподіваюсь, ви не образитесь, бо я зовсім не маю наміру ображати вас, але, далебі, для людини, котра, як на мій погляд, так довго пробула в царстві божому, ви дуже мало обізнані з його звичаями!
— Його звичаями! — каже він. — Небеса — чималенький край, друже мій! У великих імперіях безліч різних звичаїв. Навіть у маленьких володіннях їх доволі, як ви, напевно, знаєте з того, що бачили хоча б на Бородавці. Чи можете ви собі уявити, що я міг би вивчити усі звичаї незліченних царств небесних? Та на саму думку про це починає боліти голова. Я знаю звичаї, що панують у місцях, населених народами, яким призначено входити крізь мою браму, і, дозволю собі зауважити, цих знань цілком досить для однієї людини, котрій довелося втовкмачувати їх собі в голову тридцять сім мільйонів років, протягом яких я день у день, ніч у ніч вивчав цю науку! Але вивчити звичаї всього величезного небесного простору — ні, ви нісенітницю верзете! Тепер я не маю сумніву, що чудернацьке вбрання, про яке ви кажете, носять у тій частині неба, де вам належить перебувати, але в нас його відсутність нікого не здивує.
Почувши такі слова, я повеселішав, попрощався з ним і пішов. Цілісінький день я йшов до далекого кінця велетенської зали, сподіваючись ось-ось пройти в рай, але я помилився. Ту залу було збудовано за загальним небесним планом, — певна річ, вона не могла бути маленькою. Нарешті я так підбився, що не міг іти далі. Тоді я сів відпочити й став розпитувати чудернацьких на вигляд незнайомців, але нічого не допитався: вони не розуміли моєї мови, а я не розумів їхньої. Самотність дошкуляла мені страшенно. Я так підупав духом і так затужив за рідною домівкою, що сто разів пожалкував, що помер. Звичайно, я повернув назад. На другий день, близько полудня, я дістався до того місця, звідки вирушив у дорогу, став перед віконечком реєстратури та й кажу головному клеркові: