Твори в двох томах. Том 2

I

Так от, пробувши в покійниках близько тридцяти років, почав я вже трохи непокоїтись. Не забувай, що я весь цей час мчав у просторі, мов комета. Та куди там комета! Знаєш, Пітерс, скільки я їх перегнав?! Звісно, жодна з них не летіла моїм курсом, — адже вони рухаються по довгій орбіті, схожій на петлю ласо, а я мчав у потойбічний світ прямо, як стріла. Але інколи шлях котроїсь комети на годинку-дві збігався з моїм, і тоді ми мчали наввипередки. Однак перегони ці щоразу були односторонні, бо я проносився повз них так швидко, ніби вони стояли на місці. Звичайна комета долає відстань не більше двохсот тисяч миль за хвилину. Певна річ, коли я натрапляв на одну з таких комет, як-от, скажімо, комета Енке чи Галлея, — то вона, бувало, тільки промайне на мить і зникне. Цього, власне, й перегонами назвати не можна. Виходило так, ніби комета — товарний поїзд, а я — телеграма.

Та коли я вибрався за межі нашої астрономічної системи, мені почали попадатися комети зовсім іншого роду. У нас таких комет зроду-віку ніхто й не бачив! Якось уночі, коли я отаким собі рівним ходом на всіх вітрилах мчав з попутним вітром, — гадаю, я долав десь так із мільйон миль на хвилину, а то й більше, але ніяк не менше, — я раптом помітив надзвичайно велику комету румби на три вбік від мого штирборту. Судячи з кормових вогнів, я визначив її напрямок — норд-ост-тен-ост. Але вона летіла так близько до мого курсу, що я не хотів пропустити нагоди. Отож я відхилився на один румб, закріпив штурвал і кинувся слідом за нею. Якби ти тільки чув, з яким свистом я розтинав простір, як сипалися на всі боки електричні пух і пір’я! Хвилини через півтори я вже мчав оточений електричним сяйвом такої сили, що на багато миль навкруги стало ясно, наче серед білого дня. Спочатку комета горіла вдалині блакитнуватим вогником, як напівпригаслий смолоскип, але що ближче я підлітав, то більшою вона ставала. Я мчав так швидко, що через якихось півтораста мільйонів миль уже потрапив у її фосфоресційний кільватер і мало не осліп від яскравого блиску. Ну, подумки сказав я собі, так дуже легко й урізатися в комету, а це мені зовсім ні до чого. Отож я звернув убік і наддав ходи. Незабаром порівнявся з її хвостом. Знаєш, на що це скидалося? Здавалося, ніби якась дрібна комашина наблизилась до американського материка. Швидкості я не збавляв ні на мить. Отак проплив повз корпус комети півтораста з чимось мільйонів миль і з обрисів бачу, що не добрався ще навіть до талії. Знаєш, Пітерс, ми й не уявляємо собі, що таке тамтешні комети! Коли хочеш побачити справжню комету, вибирайся за межі нашої сонячної системи — там для них простору більше, розумієш? Друже мій, там я бачив такі комети, які не вмістилися б навіть в орбітах наших найбільших комет, — їхні хвости звисали б назовні.