Твори в двох томах. Том 2

— Ну, — кажу, — я вже не знаю, що й говорити, хіба що спробувати оптом і сказати, що я із світу.

— Ага! — зрадів він. — Це вже на щось схоже. З якого світу?

Ну, Пітерс, тут уже він загнав мене на слизьке. Я спантеличено витріщився на нього, він роздратовано — на мене, а потім як скипить:

— Та не тягніть ви: з якого світу?

Я кажу:

— Ну, з того самого. Він же один.

— Гм! — гмукнув він. — Один! Та їх мільярди!.. Чия черга далі?

Це означало, що я повинен відійти. Я так і зробив, а на моє місце прискакав якийсь блакитний чоловік, що мав сім голів і тільки одну ногу. Я пішов прогулятись. Тоді тільки я й звернув увагу на те, що всі міріади людей, котрі кишіли біля брами, були точнісінько такі самі, як це створіння. Я спробував знайти в натовпі хоча б одного знайомого, але знайомих не знайшлося. Обміркувавши все як слід, я потихеньку знову пробрався до брами, вже геть знітившись.

— Ну? — питає головний клерк.

— Що ж, сер, — одказую покірно, — я, здається, не знаю, з якого я світу. Але я спробую вам допомогти: це той світ, що його спас Христос!

Почувши це ім’я, він схилив голову, а тоді промовив:

— Світів, які спас Христос, стільки, скільки брам у небесах, — ніхто не може їх злічити. В якій астрономічній системі ваш світ? Можливо, це допоможе нам.

— Це та система, в якій є Сонце, Місяць, і Марс… — За кожною назвою він хитав головою, бо навіть і не чув про них, — уявляєш? — і Нептун, і Уран, і Юпітер…

— Стривайте! — каже він. — Помовчіть хвилинку! Юпітер… Юпітер… Здається, років вісімсот чи дев’ятсот тому був у нас якийсь чоловік звідти; але люди з тієї системи дуже рідко проходять крізь цю браму. — І раптом він так пильно подивився на мене, ніби хотів просвердлити своїм поглядом наскрізь. Потім, карбуючи кожне слово, промовив: — Ви прилетіли сюди просто зі своєї системи?

— Так, сер, — відказую я, трохи почервонівши.

Він ще суворіше глянув на мене та й каже:

— Це неправда, і тут не місце викручуватись. Ви відхилилися від свого курсу. Як це сталося?

Довелося ще раз почервоніти:

— Пробачте! Беру свої слова назад і признаюсь: одного разу я помчав наввипередки з кометою, але це тривало якусь частку сек…

— Так, так, — проказав він голосом, який я не наважився б назвати лагідним.

— Але я відхилився на якийсь жалюгідний румб і одразу ж після перегонів знову ліг на курс.

— Не має значення. Цього відхилення було досить, щоб ви ускочили в халепу. Воно привело вас до брами, що знаходиться на відстані мільярдів миль від тієї, яка вам потрібна. Якби ви потрапили до своєї брами, там би відразу знали, з якого ви світу, і не було б ніяких затримок. Та дарма. Спробуємо вас якось влаштувати. — Він обернувся до одного з молодших клерків. — В якій системі знаходиться Юпітер?

— Не пригадую, сер, але здається, що така планета є в одній з маленьких нових систем у малонаселеному закутку всесвіту. Я зараз подивлюсь.

У них там була карта завбільшки із штат Род-Айленд. Він підтягнув до неї повітряну кулю і став підніматися вгору, все вище й вище. Скоро здійнявся так високо, що й зовсім зник з очей. Час від часу він спускався попоїсти чого-небудь і знову відлітав. Одне слово, працював так день чи два і, нарешті, опустився й сказав, що йому, здається, пощастило розшукати ту сонячну систему, — але, можливо, то просто мушині сліди. Тут він узяв мікроскоп і знову піднявся вгору. Результат виявився втішнішим, аніж він сподівався. Він таки розшукав нашу систему. Клерк примусив мене описати нашу планету, вказати її відстань від сонця, а потім звернувся до свого шефа: