Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Вам сняться кошмари, — сказав Фредді.
Письменник тим часом сидів з якимсь отупілим виразом на обличчі, який сходив тільки тоді, коли він захоплено дивився на свою дружину. «Тільки в письменника чи в дармоїда з бюро громадських робіт може бути така дружина, — думав Фредді.— Господи, ну й страховисько».
Тут до бару увійшов Елберт.
— Де Гаррі?
— На пристані.
— Дякую, — сказав Елберт.
Він вийшов. Письменник з дружиною сиділи й пили собі, а Фредді стояв за стойкою, занепокоєно думаючи про човен та про те, що від цілоденного стояння ноги болять дедалі дужче. Він уже й дерев'яну решітку настелив на цементну підлогу, але не допомогло. Ноги однаково нили весь час. Зате справи йшли добре, будь-хто в місті міг би йому позаздрити, та й на накладних витратах він заощаджував. «А цьому бабиськові справді бракує однієї клепки в голові. Яким же треба бути придурком, щоб з такою жити. Та я з такою не міг би навіть із зав'язаними очима, — думав Фредді.— Навіть якби мені платили. А п'ють вони коктейлі. І найдорожчі. Що ж, пийте, пийте».
— Зараз, сер, — сказав він. — Хвилиночку.
До бару ввійшов засмаглий, русявий, ставний чоловік у тільнику й зеленкуватих шортах і з ним гарненька смаглява молода жінка в білому вовняному светрі й синіх штанах.
— Кого я бачу! — сказав Лафтон, підводячись. — Сам Річард Гордон з прекрасною Гелен!
— Вітаю, Лафтон, — сказав Річард Гордон. — Ви тут часом не бачили п'яного професора?
— Він щойно вийшов, — сказав Фредді.
— Вип'єш вермуту, серденько? — спитав Річард Гордон у своєї дружини.
— Якщо з тобою, — відповіла та. Потім сказала Лафтонам: — Добридень, — і звернулася до Фредді: — Будь ласка, дві третини французького й третину італійського.
Вона вмостилася на високому стільці, поставила ноги на обніжок і задивилась у вікно. Фредді захоплено поглянув на неї. Він вважав, що вона найвродливіша з усіх жінок, які тієї зими приїхали на відпочинок у Кі-Уест. Вродливіша навіть за уславлену красуню місіс Бредлі. Місіс Бредлі вже трохи розплив-лася. У цієї молодої жінки було обличчя ірландської красуні, чорне хвилясте волосся майже до плечей і гладенька, чиста шкіра. Фредді замилувався її засмаглою рукою, що тримала склянку.
— Як вам працюється? — спитав Лафтон у Річарда Гордона.
— Непогано, — відповів Гордон. — А вам як?
— Джеймс не працює,— сказала місіс Лафтон. — Він тільки п'є.
— Поясніть мені, хто він такий, цей професор Макуолсі? — спитав Лафтон.
— Якщо не помиляюсь, професор економіки, зараз начебто в річній відпустці. Він приятель Гелен.
— Він мені подобається, — сказала Гелен Гордон.
— І мені,— сказала місіс Лафтон.
— Але мені він першій сподобався, — весело заявила Гелен Гордон.
— Ну і забирайте його собі,— сказала місіс Лафтон. — Такі бездоганні дівчата, як ви, завжди домагаються всього, чого хочуть.
— Через те ми й такі бездоганні,— сказала Гелен Гордон.
— Я вип'ю ще чарку вермуту, — сказав Річард Гордон. — А ви? — спитав він у Лафтонів.
— Можна, — сказав Лафтон. — Скажіть, ви йдете завтра на вечірку до Бредлі?
— Авжеж, він іде, — сказала Гелен Гордон.
— Знаєте, вона мені подобається, — сказав Річард Гордон. — Бона мене цікавить і як жінка, і як соціальний феномен.
— Ого, які слова ви знаєте, — сказала місіс Лафтон. — Де там тому професорові!
— Не хизуйся своїм неуцтвом, люба, — сказав Лафтон.
— А із соціальним феноменом сплять? — спитала Гелен Гордон, дивлячись на вулицю крізь відчинені двері.
— Не мели дурниць, — сказав Річард Гордон.
— Мені просто цікаво, чи не входить це в завдання письменника? — спитала Гелен.
— Письменник повинен знати все, — сказав Річард Гордон. — (Він не може обмежувати свій досвід рамками буржуазної моралі.
— Он як, — сказала Гелен Гордон. — А що повинна робити дружина письменника?
— Чого тільки вона не повинна робити, — сказала місіс Лаф-тон. — Ех, прийшли б ви сюди раніше — побачили б того дикуна, що нагрубіянив мені й Джеймсові. Ото був тип!
— Я мав би зацідити йому, — сказав Лафтон.
*- Усім типам тип, — сказала місіс Лафтон.
ч-! Я йду додому, — сказала Гелен Гордон. — Ти йдеш, Діку?
— Та я, мабуть, побуду ще трохи в місті,— сказав Річард Гордон.
— Так? — сказала Гелен Гордон, дивлячись у дзеркало за головою Фредді.
— Так, — сказав Річард Гордон.
Зиркнувши на неї, Фредді вирішив, що вона зараз заплаче. «Тільки б не тут», — подумав він.