Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Правда, любий.
— Дивно, що в нас так і не з'явився хлопчик.
— Це тому, що ти такий. Від таких чоловіків завжди народжуються дівчата.
— Можна подумати, що я вже сякий та перетакий, що далі й нікуди, — сказав Гаррі.— Слухай, я йду на діло сяке та пере-таке, що гірше й не придумаєш.
— Розкажи, що там вийшло з човном.
— Його помітили з ваговоза. З високого ваговоза.
— Прикро.
— Прикро? Прямо скажемо — хріново.
— Гаррі, не лайся вдома.
— Ти в ліжку іноді й не таке кажеш.
’ — Так то ж у ліжку, а це за столом.
— Один хрін.
— Ой, любий, тобі, видно, зовсім кепсько, — сказала Марія.
— Та ні,— сказав Гаррі.— Просто я думаю.
— То думай, думай. В тебе добра голова на в'язах.
— Це хіба єдине, що я маю.
— Ти не хочеш розповісти мені, про що йдеться?
— Ні. Але хоч би ти що почула — не тривожся, гаразд?
— Я не буду тривожитися.
— А тепер ось що, Маріє. Піднімися на горище й принеси зі схованки мого «томпсона». Відчини дерев'яну скриньку з патронами й заряди всі магазини.
— Не бери автомата.
— Треба.
— І коробки з патронами принести?
— Ні. Я не можу набивати магазини. В мене їх там чотири.
— Любий, невже ти йдеш у таку ходку?
— Я йду в препаскудну ходку.
— О господи! — сказала вона. — О господи, як би я хотіла, щоб ми не залежали від таких заробітків.
— Іди принеси автомат. І дай мені чашку кави.
— Зараз, — сказала Марія. Вона перехилилася через стіл і поцілувала його в уста.
— Не чіпай мене, — сказав Гаррі.— Мені треба думати.
Він сидів за столом і дивився на піаніно, буфет і радіоприймач, на картину «Вересневий ранок» і літографії з купідонами, що ціляться з луків, на лакований дубовий стіл і лаковані дубові стільці, на занавіски на вікнах і думав: «Чи зможу я коли-небудь тішитися домашнім затишком і не тривожитися за завтрашній день? Чому мені тепер гірше, ніж було, коли я починав? І навіть це все піде прахом, якщо я не впораюсь із цим ділом, як належить. Але я впораюсь. Окрім будинка, в мене за душею хіба півсотні доларів, але я поставлю на карту все. Дідько б узяв тих дівчат. Як це ми із старою не спромоглися на щось краще. Може, всі хлопці, які в ній сиділиг вийшли до того, як я з нею спізнався?»
— Ось, принесла, — сказала Марія, кладучи на стіл зачохлений автомат. — Всі магазини повні.
— То я пішов, — сказав Гаррі. Він підняв і зважив у руці масивний автомат у зашкарублому брезентовому чохлі.— Поклади його в машину, під переднє сидіння.
— До побачення, — сказала Марія.
— До побачення, старенька.
— Я не буду тривожитись.
— Будь розумною.
— Ох, Гаррі,— сказала вона й міцно притислася до нього.
— Ну, пусти. Мені треба бігти.
Він поплескав її по спині обрубком руки.
— Ти, морська черепахо, — сказала вона. — Ох, Гаррі, шануйся.
— Я пішов. До побачення, старенька.
Дивлячись, як він виходить з дому, високий, широкоплечий, ставний, з вузькими стегнами, вона думала, що в нього й досі хода, як у хижого звіра, легка й швидка, і він ще зовсім не старий; він так вільно й плавно рухається, думала вона, і коли він сідав у машину, вона побачила його світле, споловіле від сонця волосся, його обличчя із широкими монгольськими вилицями й вузькі очі, перебитий ніс, широкі уста й кругле підборіддя; сідаючи в машину, він усміхнувся до неї, й вона заплакала. «Бісове обличчя, — думала вона. — Щоразу, як бачу це бісове обличчя, мені хочеться плакати».
РОЗДІЛ П'ЯТНАДЦЯТИЙ
У барі Фредді сиділо троє туристів, і Фредді їм прислуговував. Один був дуже високий, худорлявий, широкоплечий чоловік у шортах і в окулярах із товстими скельцями, з вузенькими світлими вусиками на засмаглому обличчі. Його супутниця мала по-чоловічому обстрижене біляве кучеряве волосся, землисту шкіру, обличчя й фігуру жінки-борця. Вона також була в шортах.
— Ет, кузька вам у пуську, — сказала вона третьому туристові, в якого були рудуваті вуса, одутле червоне обличчя, а на голові — білий полотняний кашкет із зеленим целулоїдним козирком. Він мав дивну манеру говорити, відкопилюючи губи, — наче їв щось гаряче.
— Чарівно, чарівно, — сказав чоловік із зеленим козирком, — я ніколи не чув такого виразу в розмовній мові. Гадаю, це застарілий зворот, що вживається тільки в… хм… специфічних літературних текстах.
— Дві кузьки вам у пуську, — сказала схожа на борця дама, раптово сповнюючись грайливості й даруючи йому нагоду помилуватися своїм прищуватим профілем.