Твори в 4-х томах. Том 2
- Автор: Хемингуэй Эрнест Миллер
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Зарубежная классическая проза
Электронная книга - «Твори в 4-х томах. Том 2». Краткое содержание книги:
Із книги «СМЕРТЬ ПОПОЛУДНІ»
ПЕРЕМОЖЕЦЬ НІЧОГО НЕ ЗДОБУВАЄ,
ЗЕЛЕНІ УЗГІР'Я АФРИКИ
ОПОВІДАННЯ 1936 РОКУ
МАЄШ І НЕ МАЄШ
П'ЯТА КОЛОНА
ОПОВІДАННЯ ПРО ГРОМАДЯНСЬКУ війну В ІСПАНІЇ
ВИБРАНА ПУБЛІЦИСТИКА 1937-1939
— Ні. Я домовився зустрітися з ними в банку.
— Хто їх туди підвезе?
— Перше-ліпше таксі.
— А що подумає про них водій? Що це квартет скрипалів?
— Візьмемо такого, що взагалі не думає. В нашому місті таких — повно. Таких, як Хесус.
— У Хесуса казанок варить. Він тільки вдає дурника.
— Я скажу їм, щоб знайшли найдурнішого.
_— І такого, що не має дітей.
— Вони всі мають дітей. Ти коли-небудь бачив бездітного таксиста?
— Ох і гад же ти.
— Зате я ще нікого не вбивав, — відповів йому Губань.
— І не вб'єш. Ну, ходімо звідси. З тобою п'ять хвилин посидів — і вже наче воші по тілу повзають.
— Може, ти й так вошивий.
— Невже вони й зі словами передаються?
— Якщо не заклеїти рота.
— То й заклей свого. А я піду вип'ю, — сказав Гаррі.
Перед стойкою бару на високих стільцях сиділи троє туристів. Коли Гаррі підійшов до стойки, жінка демонстративно відвернулася від нього.
— Що п'є ця дама? — спитав Гаррі.
— «Куба лібре».
— То дай мені чистого віскі.
Високий турист в окулярах із товстими скельцями нахилив до Гаррі своє широке обличчя з рівним носом і вузенькими світлими вусиками й сказав:
— Послухайте, хто вам дав право так розмовляти з моєю дружиною?
Гаррі оглянув його з голови до ніг і сказав Фредді:
— Що тут у тебе робиться?
— Ви чули мене? — спитав високий.
— Дихайте носом, — відповів йому Гаррі.
— Зі мною такі номери не проходять.
— Послухайте, — сказав Гаррі.— Ви приїхали сюди відпочити й оздоровитися, так? А коли так, то дихайте носом.
І він вийшов.
—; Мабуть, треба було зацідити йому, — сказав високий турист. — Треба було, га, люба?
— Шкода, що я не мужчина, — сказала його жінка.
— З такими плечима ви б кого завгодно скрутили, — сказав у свій кухоль пива турист із зеленим козирком.
— ! Що ви сказали? — спитав високий.
— Я сказав, що ви могли б з'ясувати його ім'я й адресу й написати йому все, що ви про нього думаєте.
— Послухайте, ви, як вас там. Ви що, насміхаєтеся з мене?.
— Звіть мене просто професор Макуолсі.
— Моє прізвище Лафтон, — сказав високий. — Я письменник.
— Дуже приємно;—сказав професор Макуолсі.— І часто ви ^ пишете?
Високий турист озирнувся довкола.
— Ходімо звідси, люба, — сказав він. — Тут усі або грубіяни, або психи.
— Це дивна місцинка, — сказав професор Макуолсі.— Просто-таки екзотична. Її називають американським Гібралтаром, і лежить вона за триста сімдесят п'ять миль на південь від Каїра. На жаль, крім цього бару, я ще не встиг тут нічого побачити. Але бар, скажу вам, цілком пристойний.
— Я бачу, ви справді професор, — сказала дружина. — Знаєте, ви мені подобаєтеся.
— І ви мені, золотко, — сказав професор Макуолсі.— Але мені вже треба йти.
Він підвівся й пішов шукати свій велосипед.
— Тут усі до одного психи, — сказав високий турист. — Вип'ємо ще по одній, люба?
— А мені професор сподобався, — сказала дружина. — Він такий культурний.
— Зате отой, інший…
— Ах, він такий вродливий, — сказала дружина. — Схожий на татарина. Шкода, що він такий грубіян. Обличчям він, по-моєму, нагадує Чінгісхана. А яка фігураї
— Він однорукий, — сказав її чоловік.
— Правда? А я не помітила, — сказала дружина. — Замов іще по одній. Цікаво, кого ще ми тут побачимо?
— Напевно, Тамерлана, — сказав її чоловік.
— Іч, який ти вчений, — сказала дружина. — Зрештою, я б і Чінгісханом задовольнилася. А чому професорові так подобалося, коли я казала «кузька в пуську»?
— Не знаю, люба, — відповів Лафтон, письменник. — Мені це ніколи не подобалося.
— По-моєму, я йому сподобалася саме як особистість, — сказала дружина. — Який же він симпатичний!
— Мабуть, ти ще зустрінеш його.
— Зустрічатимете щоразу, як заходитимете сюди, — сказав Фредді.— Він тут днює й ночує ось уже два тижні.
— А отой другий, отой грубіян — хто він такий?
— Той? О, той наш, тутешній.
— А чим він займається?
— Та всім потроху, — відповів їй Фредді.— Він рибалка.
— Чому в нього немає руки?
— Не знаю. Певно, десь ушкодив.
— Ах, він такий вродливий, — сказала дружина.
Фредді засміявся:
— Про нього у нас тут різне кажуть, але такого я ще не чув.
— По-вашому, в нього не вродливе обличчя?
— Та що ви кажете, мадам, — відповів Фредді.— В нього обличчя, як шинка, та ще й ніс перебитий.
— Ах, нічого ви, чоловіки, не розумієте, — сказала дружина. — Він герой моїх снів.