За три дні до виборів кожен з двох тисяч виборців несподівано одержав цінний сувенір — з уславленого золотого мішка. На одному боці монети було вибито: «Я сказав незнайомцеві…» А на другому: «Йдіть і спробуйте виправитись. Пінкертон».
Таким чином, усе сміття, зібране після знаменитого жарту, висипали на голову одній-єдиній людині. Наслідки були справді катастрофічні: вся сила повторної хвилі недавнього сміху цього разу скерована проти одного Пінкертона. Гаркнес без особливих зусиль став членом міської управи.
За добу, що минула після одержання чеків, сумління Річардсів трохи заспокоїлося. Старе подружжя поступово примирялося зі своїм гріхом. Але їм ще судилося відчути, яка то жахлива річ — гріх, що його ось-ось мають викрити. Тоді цей гріх стає особливо тяжким і відчувається гостро, як ніколи. Вранішня проповідь у церкві нічим не відрізнялася від попередніх — давно відомі слова про давно відомі речі. Все це було чуте-перечуте вже тисячі разів, давно втратило будь-яку гостроту й будь-який сенс, і наганяло на них раніше сон. Але тепер все сприймалося інакше. Кожне слово проповіді звучало як обвинувачення, скероване проти людей, що приховували смертні гріхи. Після відправи вони якомога швидше втекли від юрби поздоровників і поспішили додому, тремтячи всім тілом від якогось незбагненного, невиразного передчуття біди. Ненароком вони побачили містера Берджеса, що завертав за ріг. Берджес навіть не відповів на їхній уклін! Він просто не помітив стареньких, але вони того не знали. Про що свідчить така поведінка? Вона свідчить… вона свідчить… про чимало всяких страхіть. Може, Берджес дізнався, що Річардс міг обілити його в ті давноминулі часи, — і тепер вичікує нагоди, щоб звести рахунки? Пойняті розпачем, удома вони уявили собі, ніби їхня служниця Сара підслухала в сусідній кімнаті, як Річардс признався дружині, що Берджес ні в чому не винен. Річардс пригадав, ніби з тієї кімнати було чути шелест жіночої сукні; трохи згодом він уже був певен, що таки чув його. Вони використали якийсь привід, щоб покликати Сару і простежили за виразом її обличчя: якщо вона справді виказала їх містерові Берджесу, це буде видно з її поведінки. Вони поставили їй кілька запитань — запитань настільки випадкових, пустих і безглуздих, що дівчина подумала, чи не збожеволіли старі з радощів, діставши несподіване багатство. Їхні допитливі й підозрілі погляди остаточно збентежили служницю: вона зашарілася, зніяковіла, і старі побачили в цьому безперечні докази її провини — невідомо, якої саме, але страшної. Вона шпигує за ними, вона виказала їх. Лишившись знову на самоті, вони заходилися зіставляти різні обставини, що не мали між собою жодного зв’язку, і дійшли жахливих висновків. Уявивши собі найгірше, Річардс несподівано так охнув, що дружина спитала:
