Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Січеславщина (квадрологія)
Січеславщина (квадрологія) - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Січеславщина (квадрологія)

Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:

Січеславщина (квадрологія)
1 ... 188 189 190 191 192 193 194 195 196 ... 279
Перейти на страницу:

Перемітько сказав, що читав його поезії в місцевому журналі „Зоря", але особисто не знайомий. Поети — це інший, далекий від нього світ: він працює на виробництві.

— Кажуть, добрий поет, — вів юнак-слідчий свою мову далі. — Носить золоті окуляри... Трохи мляво викладає, довго плямкає, поки щось скаже. Але, кажуть, добрий поет. Я сам не можу оцінювати. У мієнє ж теж трохи інший фах, — посміхнувся криво. — Але ті, що розуміються на поезії, кажуть, має не абиякий хист. Хто зна, може, ще й вийде з нього другий Шевченко. Наша партія і радянська влада дбають про розвиток української культури. Після XII з'їзду партії ми заходилися біля українізації „всерйоз і надовго", як сказав товариш Ленін. А в такій атмосфері й таланти всякі можуть появитися... Чи ви згодні з цим?

— Так...

— Думаю, що й кожна свідома людина повинна з цим згодитись. А тим більше українець. Це ж бо не те, що було за царату, коли творців української культури засилали на Сибір, як от хоч би й того ж таки Шевченка.

Тут він спинився і, як спостеріг Перемітько, трохи чи не з нудьгою. Оглянувся в вікно, де все таки можна було відпочити зором;, дарма що день був сірий, але цим разом нічого вже про погоду не сказав. Взагалі було таке враження, що він говорив якісь завчені наперед слова, можливо, навіть не вперше, і що вся ця розмова — це була для нього тільки службова робота, необов'язково приємна. Подумавши про це, Перемітько знову заспокоївся і навіть з цікавістю хотів слухати далі, щоб, кінець-кінцем, довідатися, для чого ж таки його сюди викликано.

Юнак наче вгадав Перемітькову думку, бо, повернувшися знову до нього, сказав:

— Але ви, мабуть, думаєте: „До чого це він? Про Шевченка й українську культуру? Яке це має відношення до тієї справи, для якої мене викликав?"

Перемітько похопився сказати, що ні, що він так не думає... що йому навіть цікаво...

— Так я вам скажу, — загомонів жвавіше слідчий, — що це прямо до нашої справи відноситься.. Кажу „нашої", бо те, про що ми з вами далі говоритимем!, повинне однаково цікавити і нас, тобто ДПУ, і вас. Інакше сказавши, це наша спільна справа, оскільки ви, як нам відомо, щира радянська людина...

— „Овва! — скинувся Перемітько всередині. — Не діждетесь, прокляті!.."

— Я ж не помиляюсь, коли так про вас думаю?

— Ні, звичайно... Я, здається, доказав чесною працею на виробництві...

— Так, ми про це знаємо і... ну, цінимо чи що... Так от слухайте, що я хочу вам далі сказати! Ви знаєте, що наша радянська влада перемогла. Наша славна червона армія розгромила на всіх фронтах усіх контрреволюційних генералів і Денікіна, і Вранґеля, і так званого „батька Махна", ну і... Петлюру...

Перемітько піймав його допитливий погляд на своєму обличчі, коли він вимовляв останнє ім'я. Спіймав — і серце впало, обірвалось: — „Невже таки про те?!"

Але слідчий говорив і далі не про т є.

— Цим я хочу сказати, що кривава, збройна боротьба для нас уже скінчилась. А тому ДПУ тепер має інші завдання. Це, можна сказати, психологічні завдання, скеровані на перевиховання людей у дусі соціялістичної свідомосте. Річ ясна, що для того, щоб перевиховувати, треба знати, хто саме потребує такої перевиховної опіки. Отак ми, коли хочете, й підійшли до тієї нашої справи, ради якої я вас запросив сюди. От ви буваєте, наприклад, на зборах „укапістів"...

— „Так вони вже знають про це! — мало не скрикнув Перемітько. — І як я раніш прр це не подумав!.."

Серце йому почало страшення стукати, аж заважало дихати. Він же став віч-на-віч з новою справою, з новою небезпекою (якщо та, прихована, забулась)!

— Правда ж? — спитався вже прямо Сілін.

Перемітько відчув, як кров ударила йому в голову, а густа черво'нява, як у пійманого на шкоді школяра, залила йому обличчя.

— Буваю, але... — не міг він, так заскочений, не признатися. —

— Ну, от, — майже Віесело підхопив депеушник. — А коли ви кажете „але", то я вас теж розумію. Ви хотіли, мабуть, сказати, що в цьому нічого злочинного нема, бо УКП —це ж „Українська комуністична партія", а ДПУ теж комуністичне. І я цього не заперечую. І Авдієнко, і Дідич — щирі комуністи-інтернаціоналісти, як вони про це раз-у-раз на своїх зборах заявляють. Але... Тут я скажу своє „але". До них на збори ходять усякі люди... навіть автокефалісти. Сьогодні піде до церкви, а завтра до „укапістів". Чи не так?

Напружений тепер уже всіма нервами Перемітько сподівався, що той зараз скаже й про те, що й він сам, Перемітько б то, тдк робить — зустрічав митрополита Липківського — і до „укапістів" ходить...

1 ... 188 189 190 191 192 193 194 195 196 ... 279
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)