Січеславщина (квадрологія)
- Автор: Чапленко Василий Кириллович
- Язык: украинский
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Січеславщина (квадрологія)». Краткое содержание книги:
Ніхто не сказав би, що: „сонце" менше хвилювалось. Але то десь там усередині, де серце чомусь так солодко завмирає, десь у голові, де думки дивовижно плутаються, наче не його, — зокола „сонце" цілком спокійне, його голос звучить нормальним баском, солідно, як воно й личить інженерові заводу ім. Петровського Павлові Перемітькові, людині з добрим становищем, що надалі має стати ще кращим — як це й випадає зятеві директора того заводу. І рухи в нього солідні, нешвидкі. А по'хил голови, з натяком на воло під чисто виголеним підборіддям — як у молодого бичка. Справжній тобі „стовп", на нього ця тендітна дівчина (ще дівчина') може довірливо спертися — він підтримає, не дасть упасти. І це на всеньке життя!
Тож вони обоє й цікавились найбільше тим, що в них усередині діялось. Той сонний службовець про щось питав, щось там записував, а вони відповідали механічно, не думаючи про те. Думали вони про інше — про те нове, що починалося в їхньому житті. І коли вони нарешті „розписалися" (те все непотрібне тривало так довго!), а той сонькоі-службовець поздоровив їх із законним шлюбом, їм обом показалося, що вони опинились в іншому світі. До цього моменту вони існували в тому самому світі, де існують усі ті люди, що Ходять на вулиці, товпляться в трамваях, лаються, а тепер службовець переніс їх в інший світ, наче на іншу плянету.
І то був; уже тільки їхній власний світ, тільки їхня плянета! Було ще якихось двоє свідків, що плуталися без потреби в тому їхньому світі, заважали їм...
...Авто директора заводу ім. Петровського вихром промчало новоженців! — інженера Перемітька й його молоду дружину Пушкінським проспектом на Чечелівку, авто, заквітчане різнобарвними стрічками, що маяли блискавочками на вітрі. Підвезло під самі двері їхнього нового: чепурного будиночка в селищі імі Леніна. Мабуть, ні для кого не було секретом, що цей будиночок завком „презентував" молодому подружжю трохи чи не тому, що наречена доводилась сестрою, а наречений зятем директора заводу, — не було секретом, та ніхто нічого про це не казав. Навпаки, було таке враження, що всі були раді, що ця мюлода й гарна пара матиме таке затишне кубелечко, матиме щасливу долю...
Про долю далекої чорнявки на Воронцівці Перемітько ко не думав, — ні тоді, коли „розписувався", ні тоді, коли авто мчало його вздовж мало^ не всього міста (а молода дружинонька тулилась до нього, вірно зазирала в вічі), ні тоді, коли їх так щиро й весело поздоровляли зібрані ще до їхнього приїзду гості.
...Без особливої цікавосте до того, що роблять, пройшлися новоженці першою парою в танці по новеньких про-стилках на новенькім помості світлиці. Грав патефон...
Гостей було не багато, але гості були добірні. Крім самого Сисоя Мітяєва, безженного директора заводу, був ще секретар партійної організації, з жінкою, голова „Завкому", теж із жінкою. Маркел Мітяєв спочатку теж покрутився був трохи, мовляв, „для годиться", а потім непомітно зник. Раїна мати Євдокія Мітяєва, суха й висока жінка, повна енергії й рухів, керувала весільною церемонією, порядкувала в новій господі... Була чорно-смаглява, як Маркел, циганувата. Досі вона,жила в іншої своєї заміжньої дочки в Харкові, д тепер сюди приїхала...
Банальні вигуки підпилих гостей „гірко"! примушували молоду дару цілуватись, та вони виконували цю вимогу — вимету прилюдно цілуватись — механічно, тільки відчіпного давали. У них було своє на думці, те, що мало прийти після того, як гості розійдуться, як вони залишаться самі... Оці чепурні кімнатки, з новенькими гардинами на вікнах, з картинами на стінах, з люстрою в світлиці під стелею і вони... Залишиться, правда, одна, вже непотрібна на той час „гостя" — мати, але вона піде до своєї кімнати, аж за кухню, куди нічого не буде чутно з їхнього найзатишнішого куточка спальні...
Сиділи поряд за столом, майже нічого не їли, бо хіба тепер для них їжа головне? Сиділи коліно до коліна, руками переплетені під скатертиною... Перебували у власному світі, це зважаючи на присутність гостей...
Вибух чужого сміху викинув їх на мить з того їхнього світу: підпилий голова „Завкому" розповів непристойну анекдоту про першу весільну ніч.
— Оханися! — гукнула на. нього його теж уже п'яненька жінка, гупнувши його менш плечі. — Ще подумають, що то з нами таке було!
Регіт ще дужчий. А молода пара тільки подивилася здивовано — ні він, ні вона ані посміхнулись; для чого таке блюзнірство?!
...Було близько півночі, як гості попрощалися й поїхали собі. Сисой, прощаючись, особливо міцно потиснув зятеві руку, так запевняючи його у своїй підтримці. Лишилися вони втрьох — їх двоє і мати. Мати якийсь час прибирала посуд із столу, відносила до кухні. Дочці не давала допомагати, бо та була в пишній весільній сукні. Та кінець-кінцем і мати була готова відійти. Спинилася посеред хати, постояла, хотіла, мабуть, сказати „на добраніч", але чомусь не сказала, тільки посміхнулась і вийшла.