Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Літа зрілості короля Генріха IV
Літа зрілості короля Генріха IV - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Літа зрілості короля Генріха IV

Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:

В другому романі історичної дилогії про Генріха IV видатний німецький письменник-реаліст Генріх Манн (1871–1950) зображує Генріха гуманістом, що із зброєю в руках бореться за торжество прогресивних для його епохи ідей, за можливість тривалого миру для свого народу й усієї Європи. Письменник підводить читача до зіставлення боротьби реакції і прогресу в зображувану ним епоху з боротьбою між силами миру і війни у бурхливій атмосфері 30-х років XX сторіччя.
1 ... 192 193 194 195 196 197 198 199 200 ... 345
Перейти на страницу:

Пише, а в глибині душі вважає мене дурнем — одним із тих, кому набігають шалені фантазії, з яких інколи виходить пуття. Його щастя пов'язане з моїм; та якби навіть він міг безкарно зрадити мене, то ніколи не зробив би цього: натура у нього вірна. Таку мають тільки найкращі люди».

— Хто жадав би більшого, той справді був би дурнем, — сказав Анрі до стіни своєї листяної зали й поблажливо здвигнув плечима. «Ніхто не повинен у всьому — чи то в промисловості, чи то в мореплавстві— дошукуватися вигоди для королівства й відчувати життя кожної людини, селянина, вояка, ремісника, наймита, як своє власне. Хто до цього здатен, той має водночас бути і обранцем від природи, і найзвичайнішою в світі людиною. Я саме такий, і що далі то більше вся моя натура і всі мої вчинки здаються мені й природними, і воднораз недосконалими.

Так само дивиться на мене народ. Що здавалось йому сумнівним чи незвичайним, те скоро стає звичним, не вартим і згадки. Якби я зараз подався між них, то побачив би, що багато їх уже й одягнені краще, й харчуються краще, — байдуже, визнають вони мене чи ні. Проте вони добросердо вважають мене таким, як вони самі, а більшого я й не прагну. Я ж сам сказав колись давно: «Як уже не бачитимете мене, тоді ви мене полюбите». Я жадав забагато або ж замало. Мене любить одна-єдина».

Він вийшов на вільний простір, і його гукнув малий син. Донечка перелякано плакала. Цезар стримував себе, як годиться хлопцеві, він поважно сказав:

— Матусі недобре.

Анрі побіг до Габрієлі. Її прекрасна голівка схилилась на плече. Анрі знайшов поглядом очі — вони були заплющені, барви лиця зблякли, вона ніби поринула в лиховісний сон. У Анрі завмерло серце. Він узяв її за руку — вона не відповіла на потиск. Він схилився розтуленими устами до її уст — і не відчув її дихання. Він упав навколішки перед зомлілою — і вдарився коліном об раму якоїсь картини. Умить він здогадався, що сталось. Він квапливо сховав портрет. Тим часом прибіг малий Цезар з водою, і нарешті Габрієль пощастило повернути до притомності. Зітхнувши, ще не зовсім притомна вона сказала:

— Якби мені навіки забути те, що я побачила…

— Що ж то таке? Тобі щось приснилося, — сказав Анрі лагідно, а тоді наполегливо додав: — Розкажи мені свій сон, і я тебе заспокою.

Вона всміхнулася, зібрала всю свою мужність і погладила його по голові, думки якої, на жаль, не всі належали їй, а часом звертались і до нелюбої.

— Якби ти її кохав, то був би обережніший, — сказала вона в нахилене до неї обличчя.

Допитуватись, яку «її», йому не хотілося.

— Чим я завинив? — спитав він благально. Вона відповіла:

— Нічим, хіба що в моєму сні. Величносте, це я грішна перед вами, бо наснила, ніби ви ведете за руку якусь бридку жінку, й ведете так зграбно та шанобливо, як тільки ви вмієте. Насправді ви б цього ніколи не зробили.

— А яка вона була в себе? — спитав Анрі з мимовільним зацікавленням, і Габрієль, відчувши свою перевагу, зовсім опанувала себе: поцілувала його в скроню і ласкаво сказала:

— Цього вам не відкриє жоден портрет. Оцінити жінку може тільки жінка, хоч би й уві сні. У неї незграбні руки й ноги і вже відростає черево, хоч їй ще нема й двадцяти. Художники це пом'якшують, вони краще за саму природу вміють прикрасити чаром юності будь-яке тупе й вульгарне обличчя, хоч би й дочки міняйла.

В її голосі бриніли ненависть і страх. Анрі сказав дуже лагідно:

— А сам я всіх цих вад не помічав — у твоєму сні?

— Може, й помічали, мій любий владарю, — відповіла Габрієль. — Я бачила, що ваша витончена люб'язність, власне, удавана. А тоді з'явився швець Цамет.

— І цей навідує тебе в снах?

— Та й не один: зразу десятеро Цаметів, і кожен швець ніс важезну торбину, що пригинала його аж до землі. І всі спідлоба, знизу дивились на мене, і кожен був схожий на мавра й мав приплесканий ніс.

— А що зробив я? Дав копняка кожному з тих десятьох?

— Боюся, що ні. Я дуже боюся, що ви доти водили ту бридку жінку перед якимись розчиненими дверима, доки всі десять торбин не внесли туди.

— А потім?

— Кінця я не побачила, бо ви мене розбудили.

— І ніколи не побачиш! — із запалом пообіцяв він і поцілував її в заплющені очі: це єдиний засіб проти твоїх лихих слів, чарівна Габрієль.

1 ... 192 193 194 195 196 197 198 199 200 ... 345
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)