Літа зрілості короля Генріха IV

У пані Маргарити Валуа, колись уславленої жриці кохання, богині Венери свого покоління, вже не зосталось нічого з її природних дарів, крім смаку до інтриг: то був найтривкіший спадок по її підступній матері Катерині Медічі. Ще торік вона називала Габрієль д'Естре своєю сестрою й захисницею, випрохувала в неї подарунки, але спритно викручувалась, аби не повернути королю волі. Тепер це стало її заслугою, якою вона відверто пишалась. Габрієль була на висоті, вона ще трималась міцно, і ненависть, що кипіла круг неї, ще не могла її похитнути. Колишня Марго, нудьгуючи у своєму вигнанні, вхопилася за цю солодку втіху — розпалювати ту ненависть, — хоч це не могло дати ніякого зиску їй самій. Але в яку розв'язку, моторошну й сповнену принади, можуть урешті вилитись ненависть усього двору та інтриги жінки, — хто міг знати це краще, ніж дочка старої Катерини, натхненниці Варфоломіївської ночі! Її гра в певному розумінні некорислива, бо сама вона ні в якому разі не може стати королевою Франції, хоч її астрологи, звісно, обіцяють їй і це. Навпаки, вона ризикує тим, що король помститься на ній, коли його любу владарку спіткає лихий кінець. Та однаково пані Маргарита оживає душею, вона знов почуває себе в гущі подій, коли паплюжить Габрієль д'Естре.

Габрієль це знала. Її, не дуже розумну від природи, незвичайна доля наділила проникливістю. Пліч-о-пліч з великою людиною, — насправді Анрі такий лише для неї самої, всі інші тільки називають його так, — пліч-о-пліч із ним вона пізнала багато незвичайного. Лиш вона сама розрізняла складники того, що зветься величчю. Про велич говорять, але її не знають. Вона має лицьовий бік, що являється на звитяжних бойовищах, у залах, де підписують державні угоди, де велика людина оголошує свій едикт. Щоб здобути волю, націю, мир — для цього велич являє своє лице Але Габрієль у своїй великій людині знає не тільки отой лицьовий бік, не тільки гордий вигляд. Усередині, в душі тієї людини вона відкрила багато зворушливого, непевного — але аж ніяк не думала через це, ніби розкусила хитрі способи величі. Ця жінка у своїй щирій любові серцем відчувала, як одне випливає з другого. Сприйнятливість до істини ми часом завдячуємо не зусиллям розуму, бо маємо її від природи.