Літа зрілості короля Генріха IV
- Автор: Манн Генрих
- Серия: Вершини світового письменства #54
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Юрій Лісняк
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Літа зрілості короля Генріха IV». Краткое содержание книги:
— Пане де Бассомп'єр, — звернувся цей чоловік до цікавого придворного. — Ви теж називаєте себе мореплавцем, тому я дозволю собі припустити, що моє ім'я знайоме вам. Я — Маркюс Лескарбо[76].
Бассомп'єр прикро збентежився: звичайно, він чув про цю людину. Без ніякої лихої думки він відповів:
— А, ви ще з наближених адмірала Коліньї.
Люди за столом перезирнулися. Протестант…
— Так, — відповів старий, — я був серед тих перших французів, що вирушили до Нової Франції. Так називають північні узбережжя Америки відтоді, як ми ступили на них. Це країна з тисячомильовими берегами, а в глибині — цілий континент, і ми його досліджували. На оцьому побіжному начерку, що я зробив при тьмяному світлі, позначені багатства надр, рибальські угіддя, ліси з хутровим звіром, родюча земля, а також відомості про клімат. На моїй карті білих плям небагато. Я віддаю її тим, хто її не знає і ніколи не плавав до холодних Індій, хоч вони не такі вже й холодні.
Чоловік, що назвався Лескарбо, поклав аркуш на стіл, але й далі дивився в очі придворному. Поки всі застольники, понахилявшись над картою, розглядали її, Бассомп'єр тихо попросив:
— Не виставляйте мене ще дужче на сміх за те, що я збрехав. Я ж просто хотів довідатись, яка думка в людей, і потім розповісти королю. Йому треба це знати.
— Корисніше було б, якби люди знали, що думає король, — відказав Лескарбо.
Придворний заговорив скромно й шанобливо:
— Цим не може похвалитись ніхто. Великий король зважує «за» і «проти» більше, ніж під силу збагнути нам. Його величність вислухав вас. Не відмагайтесь, — зупинив він співрозмовника, що похитав був головою. — А то й я вас спіймаю на брехні, як ви мене. Його величність вислухав вас, але потім поцікавився й думкою свого міністра.
— Уславленого пана де Сюллі.— Маркюс Лескарбо вимовив ці слова зовсім іншим тоном: у ньому звучала гіркота, свідома ненависть, ворожнеча, але не особиста, а куди глибша. «Чому він не ховає своїх почуттів?» — подумав Бассомп'єр. Бо обличчя вченого враз стало обличчям канібала — так оголено виступило на ньому його ставлення до Роні.
— Уславлений, впливовий, без нього ніщо не обходиться, — недбало кинув придворний. Та бувалий старий чоловік уже відвернувся від нього до застольників, що розглядали його карту, і почав розповідати їм про Північну Америку так захоплено, з таким несамовитим запалом, що вони слухали його, пороззявлявши роти, немов ярмаркового шарлатана, що вихваляв свої чудодійні ліки.
— А скільки ж воно обійдеться? — питали декотрі.— Споряджати кораблі по те золото? А що, як вони потонуть?
— Не потонуть! — рішуче сказав Лескарбо; він аж поблід від хвилювання й тому здавався ще підозрілішим, — Та й викиньте нарешті з голови оте золото. Ви говорите так, наче недотепний міністр, — його цікавлять тільки ті скарби, котрі блищать. А благословенні тільки ті скарби, котрими природа винагороджує нашу працю. Та золота копальня, що я знаю, зветься вино, хліб та паша для худоби. Коли я маю це, то маю й гроші.
Слухачі замислились. Одежа на ньому обношена. Отже, ніякої паші з холодних Індій він не привіз. Та все ж один із застольників — той самий чинбар — прокашлявся й сказав:
— Король Анрі не пошле в ті краї пройдисвітів; я його знаю, він колись був у моїй чинбарні й сам не цурається роботи, це всім відомо. Як зумієте довести йому, що там, за морем, праця варта заходу, тоді він вас послухається.
— Келих вина! — гукнув Лескарбо, мореплавець із днів адмірала. — Я ще зовсім тверезий. Я хочу цокнутися з чинбарем.
І вихилив вино одним духом. А тоді сів і заговорив, щиро дивлячись у обличчя слухачам:
— Король хоче цього. Як і в багатьох інших ділах, тут він починав робити те, що задумав іще змолоду. Жоден міністр не відрадить його, хай хоч скільки розказує, ніби північніш від сорокового градуса там ніщо не росте й не родить. Король знає одно: там родяться й ростуть люди. Вони дикі й не знають нашої спасенної віри, — що ж, тим паче ми повинні вирушити туди й принести їм спасіння, хоч би й наражаючись на погибель самі. Бо й там, і тут живуть люди, і вони варті того, щоб ми навіть гинули за них. Ви слухаєте мене?
76
Маркюс Лескарбо (нар. бл. 1580 — пом. бл. 1630) — адвокат, мандрівник і літератор. Після подорожі (1604) до Нової Франції (сучасна Канада) написав книгу «Історія Нової Франції).