Хроніки амбера : у 2 томах. — Т. 2 : П'ятикнижжя Мерліна

2

Чи не наступної миті скеля ліворуч від мене взялася мерехтливим світлом та забриніла, наче дзвін. Несвідомо, мимохіть, моя увага сконцентрувалася на персні, який Сухай назвав спикардом. Раптом я усвідомив, що й справді маю намір скористатися ним, аби захиститися. Мене вразило, як я з ним зріднився, як звик до нього за такий короткий час. Я вже не сидів, а стояв, розвернувшись до кам’яної стіни, простягнувши до неї ліву руку, і раптом зі сяйва виступив Сухай, а за ним ще одна постать, що видавалася вищою на зріст та темнішою. Ще мить, і постать матеріалізувалася, а тоді змінила форму та з восьминогої людиноподібної мавпи перетворилася на мого брата Мандора в людській подобі. Він був у чорному, як і за нашої останньої зустрічі, хоча вбрався у свіжий одяг, трохи іншого покрою, і волосся у нього було не таке скуйовджене. Мандор миттю просканував усе навколо й обдарував мене усмішкою.

— Бачу, тут усе гаразд, — зауважив він.

Я пирснув, указавши на його руку, що покоїлася на пов’язці.

— Так добре, як можна було очікувати, — відповів я. — А що відбувалося в Амбері після того, як пішов?

— Нових катастроф не сталося, — сказав він. — Я й сам залишився там лише ненадовго, тільки щоб пересвідчитися, чи не можу чимось допомогти. Допомога звелася до магічного очищення палацу та виклику кількох дощок, аби перекрити діри. Після цього я звернувся до Рендома по дозвіл покинути палац й, отримавши його, повернувся додому.

— Катастрофа? В Амбері? — перепитав Сухай.

Я кивнув.

— Між Єдинорогом та Змією в залах палацу Амбера відбулося зіткнення, яке призвело до значних руйнувань.

— А що могло змусити Змію зайти так далеко у володіння Порядку?

— Це спричинила та річ, яку в Амбері називають Судним Каменем, а Змія вважає своїм утраченим оком.

— Я маю почути це з початку й до кінця.

Мені довелося переповідати йому весь хід двобою, в усіх карколомних подробицях, не згадуючи, втім, про те, що відбулося зі мною пізніше в Коридорі Дзеркал та кімнатах Бранда.

Під час моєї оповіді очі Мандора блукали від спикарда до Сухая, знову й знову.

Помітивши, що я звернув на це увагу, він посміхнувся.

— То Дворкін знову при своєму розумі?.. — запитав Сухай.

— Я не зустрічався з ним раніше, — відповів я. — Але мені здалося: він знає, що робить.

— ...а Королева Кашфи бачить Оком Змії.

— Не знаю, що вона ним бачить, — сказав я. — Вона ще не до кінця оправилася після операції. Але це цікава думка. Якщо вона може бачити цим оком, що воно їй показує?

— Чисті, холодні абриси вічності, припустив би я. Бачить те, що приховують Тіні. Жодна смертна людина не може довго це витримати.

— Вона має в собі амберську кров, — сказав я.

— Он як? Оберон?

Я кивнув.

— Ваш покійний правитель був дуже діяльний чоловік, — зауважив він. — Але, хай як, а такий зір має бути важким тягарем, хоч, звісно, це тільки моє припущення... а ще таке-сяке розуміння принципів. Не маю жодного поняття, до чого це може призвести. Це може сказати напевне лише Дворкін. Але, якщо він при здоровому розумі, то мусив мати підстави так вчинити. Я визнаю його майстерність, хоч мені він завжди здавався дещо непередбачуваним.

— А ти знаєш його особисто? — поцікавився я.

— Знав колись, — відказав він, — давно, ще до того, як почалися його проблеми. Навіть не знаю, радіти тепер чи непокоїтися. Якщо він одужав, то може зробити багато корисного. З іншого боку, він може вдатися до партизанських методів.