Фантастика Всесвіту. Випуск 4

— З вашого дозволу, полковнику, я поїду поглянути, що там діється. Завтра, найпізніше післязавтра я повернуся.

Справжній потоп, сказав Еду, мовби ножем штрикнувши у серце. Дощі вже начебто вщухають, вода починає спадати, а річка й далі розбухає і розливається по сельві. Перш ніж піднятися до своєї оселі, капітан об’їздив усю долину; його чорна мулиця чалапала по воді. Побував на всіх пагорбах, де знайшла прихисток більшість мешканців містечка; зупинявсь побалакати, послухати новини, скарги, звертаючись до кожного на ім’я, благословляючи дітей. Атож, повінь не жарти, але й не кінець світу. Вода скоро почне спадати, найгірше вже позаду. Цінуючи мудру пораду, капітан де з ким заводив мову про відбудову містечка й нові посадки.

— Ви вже подумали, друже Елої, де поставите свою майстерню? А ти, сеу Амброзіо, розширюватимеш плантації? Чи не пора у Великій Пастці завести пансіон для дівчат, як ти гадаєш, Рессу? — Рессу вважала, що вже пора.

Капітан зібрав добровольців, щоб перенести тіла Сан і Сисеро Моури, і поцікавився, де зараз Алтамірандо. Йому сказали, що сертанець повернувся на той берег, на пагорок до своєї худоби. Він прихопив з собою рападуру, шмат в’яленого м’яса й пляшку кашаси. Дас Дорес, яку переправили через річку Факел і Фадул, подякувала своїм рятівникам, проте невдовзі повернулась до чоловіка. В армаземі капітан сказав Фадулові:

— Поїду до них.

— Може, й мені поїхати з вами, капітане? — зголосився Фадул. — Алтамірандо дуже впертий, його нелегко умовити.

— Краще, куме, лишайся тут, подбай про похорон.

Тільки смерком Натаріо дістався до своєї оселі. Там було повно різного люду — від восьми десятирічної сії Леокадії до крихітки Жасинти, якій ще не минуло й одного дня. Люди оточили його тісним колом; Зилда тулила до грудей Бернардиного сина.

— Я візьму його на виховання.

Капітан кивнув головою; дім його роївся від дітлахів, що їх Зилда народила або всиновила, всі із смаглявими личками, з індіанською кров’ю в жилах: благословіть, таточку.