Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Діва теж, залишивши Зилді немовля, спустилася під зливою й вітром з пагорба, перейшла, по пояс у воді, вигін: їй кортіло знати, як там її родичі за річкою. Хай там що, а вона добереться туди. Хоч і повінь, хоч і домовлено з Факелом: ти посидь з дитиною, а про інше потурбуюсь я.
Найменшенькі — в ліжку, хвора — в гамаку Еду, жінки плакали, чоловіки похмуро мовчали, а Зилда сушила голову, як заспокоїти й збадьорити перестрашених біженців. Відправити молебен, як домагалася дона Наталіна, навряд чи варто, журливий спів ще більше всіх пригнітить. Зилда підійшла до грамофона, покрутила ручку, поставила валик, і залунала музика, заглушаючи молитву, рев повені й вітру.
Після перших страхів люди трохи ожили, стали відгукуватися на заклики, гуртуватись. В армаземі, щоб не псувався крам, допомогли перекласти його на найвищі полиці, під саму стелю. З обори забійну худобу перегнали на пагорби, щоб не змило водою. На щастя, худоби лишилося мало: дійна корова, теличка й бичок. Передбачливий полковник Робустіано прискорив відправку на Ітабуну череди биків, яка зупинялася тут перед перегонкою на різницю. На какаовому складі рятували підмочений вантаж, якого не встигли забрати в’ючні обози фірми «Койфман і компанія».
Найбільшого клопоту завдало какао в зернах: десятки його арроб гамузом лежали на підлозі. З допомогою добровільців, чоловіків і жінок, Жерино та охоронці складу збили з дощок, що залишилися від будівництва мосту, настил на палях, щоб поскладати там, далі від води, какао, зсипавши його в мішки. А все ж частина зерен підмокла, втративши свій вищий ґатунок.
Педро Циганові захотілось помилуватися повінню, а для цього без човна не обійтися. Човен був на тому березі і, звісно, належав сержипанцям. Гармоніста відраджували, але він і слухати не хотів. І ось уже вдруге Дурваліно повівся так, що мало не дістав нового потиличника: він зголосився супроводжувати Педро Цигана. Проте Фадул остудив його запал і звелів не рипатись, бо він потрібен тут.
За порадою турка, а чи й додумавшись сам, Дурваліно вмочив у смолу ганчір’я й прив’язав його до бамбучин. Вийшли непогані смолоскипи, полум’я не гасло на вітрі, розганяючи пітьму. Завдяки смолоскипам вдалося знайти і врятувати худобу, а також підібрати деякі речі, здавалося, безнадійно втрачені. Курей позаганяли на гілля гуаяв і кажейр, поросят і свиней перегнали на узбіччя пагорбів. Рятували тварин і збирали начиння, не з’ясовуючи, кому вони належать: хазяї знайдуться, аби паводок спав. Якщо взагалі таке колись станеться.
Додо Зануда саме втішався з Рикардіною, коли почувся рев повені, оглушливий гарматний постріл, страхітливий гук, ніби голос самої смерті. Хвиля виважила двері млина, накрила їхні тіла й потягла по підлозі. Додо насилу зіп’явся на ноги, підняв перелякану Рикардіну й визирнув надвір. Вода затоплювала плантації і кукурудзяне поле.
Кривоока Рикардіна спробувала втримати хлопця — тут вони були у безпеці, — але Додо попри свою лагідну вдачу штовхнув її різко, навіть брутально. Тільки одне було в нього на думці — пташки, замкнуті в клітках, і його не могли зупинити ні буря, ні повінь.
— Облиш мене!
Прибіг він запізно — голярні вже не існувало, клітки з пташками потонули. Щоб чимось утішити його розпуку, Гвідо виловив з води перукарське крісло, на спинці якого сиділа горличка-туркавка. Додо із слізьми на очах узяв пташку і засунув її за пазуху, щоб вона зігрілася. Лише тоді він поцікавився кріслом — єдиним добром, яке цінував, — не викидати ж його через те, що згинув шуліка.
Факел Абдуїн і Бастіан да Роза покинули капітанів дім, залишивши там своїх жінок і дітей — Кристована і Отилію, а також Марію-Розу, дочку черевичників, котрі наприкінці зими розпочали сафру пологів.
Біля містка вартував столяр Лупісиніо. Зиньйо даремно вмовляв його піти, а тоді вирішив зостатися з батьком. Бастіан да Роза, що разом з Гвідо й Лупісиніо зводив цю нелегку будову, казав:
— Перед такою роботою треба скидати капелюха. Все ж молодці ми, куме Лупісиніо! — Місток став у Великій Пастці справжнім дивом.
— Поки що вистояв. Побачимо, як буде далі. Ви куди?
— Поглянути, як там люди на тому боці.
— Ми несемо дітей до капітанового дому, — пояснив негр. — Чому б і тобі не піти з нами? Може, чимось підсобиш.
— Ходімо, тату, — попросив хлопець. — Чого тут стовбичити?