Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
— Гаразд.
Потому Вершник покинув залу переговорів і вийшов у тунель разом із юрбою гномів, що хотіли пообідати. Четверо його охоронців миттю виструнчилися й облишили гру в кості з воїнами інших кланів. Крокуючи навмання звивистими кам'яними коридорами, юнак напружено думав, як саме можна об'єднати ворогуючі клани гномів, щоб уся їхня раса допомогла варденам перемогти Галбаторікса. Але все, що йому вдавалося вигадати, навряд чи пощастило б утілити колись у життя.
Поринувши у власні думки, Вершник майже не звертав уваги на гномів. Лиш зрідка він бурчав щось у відповідь на їхні вітання. Його також мало цікавило те, куди саме лежить шлях, бо юнак добре знав, що в якому б місці кам'яного лабіринту йому не довелось опинитися, Квесторк усе одно швиденько виведе його до зали переговорів.
Якоїсь миті Ерагонові здалося, що його хтось шукає, тому він полинув думками на кілька сотень футів, аби перевірити свідомість кожної живої істоти, навіть найдрібніших павучків, котрі ховалися в мереживах павутиння по темних закутках. Проте все було спокійно.
Урешті-решт зупинившись, Вершник був подивований — він знов опинився в тій запилюженій кімнаті, яку знайшов під час однієї з мандрівок напередодні. Ліворуч від нього були ті самі п'ять арок, що вели до невідомих печер, а праворуч — кам'яна статуя ведмедя з роззявленою пащекою. Юнак підійшов до бронзового монумента, уважно розглядаючи ікла тварини. Він ніяк не міг збагнути, що саме змусило його повернутися до цієї кімнати. Та вже наступної миті Вершник стояв перед темними арками й, полинувши вперед думками, вивчав їхню довжину, а також розміри кількох кімнаток, до яких вони виводили. Ті були геть порожніми, якщо не брати до уваги кількох павуків, метеликів, багатоніжок і сліпих цвіркунів.
— Агов! — гукнув Ерагон і почув, як тунель повернув його голос назад. — Квесторку, — мовив юнак, запитально глянувши на свого головного охоронця, — а в цих забутих місцях узагалі хтось живе?
— Тут живе кілька дивакуватих кнурланів, для яких самотність значно приємніша, ніж доторк дружини або ж голоси друзів. Якщо пригадуєш, Арджетламе, саме один із таких кнурланів попередив нас про наближення армії ургалів. Ми воліємо про це мовчати, але серед них є й ті, кого ватажки кланів вислали сюди за порушення законів, прирікши їх на самотність на кілька років або й до кінця життя, якщо їхня провина була особливо тяжкою.
Для нас вони всі — ніби живі небіжчики. Зустрівшись із ними за межами нашої країни, ми намагаємось не дивитись на них, а якщо помітимо когось на підступах до наших кордонів, то й узагалі вішаємо зухвальців.
Дослухавши охоронця, Ерагон кивнув і попросив Квесторка вивести його назад до зали переговорів. Гном закрокував попереду, показуючи Вершникові шлях, а троє інших охоронців прикривали його зі спини. Футів за двадцять юнак несподівано почув позад себе якийсь шурхіт. Той звук був настільки слабким, що Квесторк, здавалось, не звернув на нього жодної уваги.
Хутко озирнувшись, Ерагон побачив у слабкому бурштиновому світлі магічних ліхтарів сімох гномів, що були вбрані в чорні балахони й наближалися до них із такою швидкістю, на яку були здатні хіба що ельфи, Тіні або ж ті істоти, в чиїх жилах тече магічна кров. Непрохані гості мали обмотані ганчір'ям ноги, тож рухались майже нечутно, виблискуючи в напівтемряві кинджалами й невеличкими металевими булавами. Їхня свідомість, так само, як і свідомість разаків, була надійно заблокована від проникнення.
«Сапфіро!» — гукнув був юнак, проте враз згадав, що його дракон зараз дуже далеко. А вже наступної миті він розвернувся до нападників обличчям, вихопив шаблю й хотів гукнути, щоб ті не наближалися, проте було надто пізно. Слова так і застрягли Вершникові в горлі, коли троє супротивників збили з ніг його охорону й замахнулися своїми кинджалами. Юнак вмить обернув своє єство на суцільний потік магії й, не покладаючись на прадавню мову, просто змінив матерію світу так, як йому заманулось. Троє охоронців, що розпласталися під ногами ворогів, здійнялися в повітря й так швидко полетіли до Вершника, ніби їх хтось смикнув за невидимі мотузочки. Потому вони стали на ноги перед Ерагоном — живі й здорові, — геть не розуміючи, що воно коїться.
Від раптової втрати сил у юнака на мить підкосились ноги, і двійко гномів, вбраних у чорні балахони, певно, помітивши це, кинулись до нього, намагаючись всадити йому кинджали в живіт. Спантеличений швидкістю й люттю, із якою на нього напали гноми, юнак насилу встиг відбитися від їхніх ударів кількома помахами шаблі. Один із його охоронців тим часом вискочив уперед, хвацько вимахуючи сокирою, проте, перш ніж Вершник устиг схопити гнома за кольчугу й смикнути того назад, у повітрі зблиснуло гостре лезо й полоснуло охоронця по шиї. Ерагон із жахом зрозумів, що це був Квесторк. На його закривавленій горлянці зяяла велика колота рана.