Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Сила удару була настільки велика, що Вершник не встиг зупинити польоту шаблі, й та зі скреготом вдарилась об стіну, а потім хруснула й розлетілась на кілька шматків. У руках Ерагона залишилось саме руків'я, з якого стирчав вигнутий залізний уламок у шість дюймів завдовжки.
Тоді юнак спантеличено пожбурив шаблю геть і вхопився за гномів щит, намагаючись бодай так заблокувати удари його ж таки кинджала. Нападник виявився дуже кремезний і нічим не поступався Ерагонові. Більше того, за якусь мить він відштовхнув Вершника на крок назад. Розуміючи, що ситуація майже безвихідна, юнак замахнувся правою рукою й угатив по щиту кулаком із такою силою, на яку тільки був здатен. Кулак просвистів у повітрі й продірявив гартовану сталь так легко, ніби щит був зроблений із гнилого дерева. Попри шалену силу удару, Вершник майже не відчув болю, адже кісточки на його кулаці захищали мозолі.
Удар відкинув гнома до протилежної стіни, а його голова неприродно перехнябилась. Потому він повільно сповз на землю, ніби театральна лялька, якій навіщось поперерізали мотузки.
Скинувши з руки пробитого щита, Ерагон спритно витяг з-за пояса свій мисливський ніж. І зробив він це дуже вчасно, оскільки відразу ж потому на нього налетів останній із гномів. Юнак відбив кілька ударів його кинджала, а потім крутонувся й розпанахав гномові руку від ліктя до самісінького зап'ястка. Той зашипів від болю, а його сині очі спалахнули крізь отвори в масці скаженими вогниками. Здавалося, біль тільки роздратував ворога, бо він став вимахувати кинджалом із такою швидкістю, що той ніби розчинився в повітрі. Не наважуючись відбивати ці шалені удари, Вершник відскочив убік і став відступати назад, аж доки не перечепився через одне з тіл і не впав на підлогу, боляче вдарившись плечем об стіну.
Тоді гном злетів у повітря зі зловісним реготом і кинувся на свою жертву, намагаючись завдати їй удару прямісінько в груди. Ерагон тим часом покотився по підлозі. Він розумів, що врятувати його може тільки диво. І в цю мить юнак побачив, як кинджал із шаленою швидкістю, ніби блискавка з неба, летить до його грудей… Але диво все ж таки сталося — в останню мить гном зачепився кинджалом за один із магічних ліхтарів, що висів на стіні, тож Вершникові пощастило уникнути його удару. Він навіть устиг звестися на ноги, але отримав такого потужного штурхана в спину, що пролетів добрі двадцять футів і вдарився об край арки, діставши кілька глибоких подряпин. Потому йому загуло у вухах. Було таке відчуття, ніби хтось устромив йому в кожне вухо по довгій трісці й ті пробили Вершникові барабанні перетинки. Юнак закричав від болю й скрутився в клубок.
Коли шум і біль ущухли, Ерагон насилу звівся на ноги. Він спантеличено озирнувся назад. Тільки тепер Вершник зрозумів, що його відкинуло не штурханом, а потужною вибуховою хвилею, коли розірвався магічний ліхтар. Майже десять футів тунелю були вкриті кіптявою, а в гарячому, ніби в кузні, повітрі кружляв попіл. Гном, що намагався поцілити своїм кинджалом Ерагонові в груди, звивався на землі в передсмертних конвульсіях, із голови до ніг вкритий жахливими опіками. За мить він здригнувся востаннє, і його серце перестало битись. Троє охоронців Вершника лежали без пам'яті в іншому кінці тунелю. Коли Ерагон помітив їх, вони саме почали сяк-так зводитись на ноги. Із їхніх вух жебоніла кров, а самі вони мовчки хапали ротом повітря, ніби риби, яких викинуло на берег. Бороди в бідолах були обгорілі й обскубані. Деякі частини їхніх обладунків ще й досі були розпеченими, проте шкіряні сорочки врятували гномів від опіків.
Вершник зробив крок уперед, та вмить зупинився й застогнав від раптового спалаху болю десь поміж лопатками. Він хотів був дістатись туди рукою, проте біль був настільки сильний, що він ледь не втратив свідомість, змушений притулитися до стіни. Прийшовши до тями, юнак знову зиркнув на гномів. «Певно, у мене на спині жахливі опіки», — подумав він.
Вершник спробував опанувати себе й вимовив два закляття, що, за словами Брома, мали зцілювати опіки. За якийсь час юнак полегшено зітхнув, відчуваючи, як біль швидко зникає, так, ніби на його спину хлюпнули крижаної джерельної води.
— Ви поранені? — гукнув він до гномів, коли охоронці зашкутильгали в його бік.
Гном, який узяв на себе командування після смерті ватажка, спохмурнів, поплескав себе долонею по правому вусі й похитав головою.
Ерагон пробурмотів іще одне закляття й тільки тоді помітив, що не чує власного голосу. Укотре видобувши зі свого нутра запаси енергії, юнак вимовив нове закляття й відновив собі слух, відчуваючи, як усередині вух щось засвербіло.