Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Ерагон трішки розгубився, намагаючись пригадати уроки історії в Елесмері.
— Я знаю, що його вирізьбив Дюрок.
— Так, — відповів Скег, — це був Дюрок Орнтронд — Орлине Око вашою мовою. Хоч Ісідар Мітрім знайшов не він. Дюрок тільки видобув його з каміння, вирізьбив і відполірував. Він працював над Зоряною Трояндою п'ятдесят сім років, оскільки нічого не любив так сильно, як коштовності. Днями й ночами Дюрок сидів над Ісідар Мітрім, бо був свято переконаний, що Зоряна Троянда має стати не лишень витвором мистецтва, а й чимось таким, що зможе вразити кожного, хто її побачить, до глибини душі. А крім того, він сподівався, що тоді, коли він завершить роботу, боги пустять його до свого святкового столу. Він так любив свою роботу, що навіть утратив через це дружину. На тридцять другий рік вона поставила його перед вибором: або він покличе собі на допомогу інших майстрів, або вона піде з його життя. Почувши таке, Дюрок тільки відвернувся від неї й продовжив роботу над однією з пелюсток троянди. Він працював над Ісідар Мітрім до того часу, аж доки не був цілком нею задоволений. Потому він кинув полірувальне полотно на підлогу, відійшов від Зоряної Троянди на кілька кроків і мовив: «Гунтеро, захисти мене, я завершив». За мить він упав мертвий. — Скег поплескав себе по грудях. — Його серце зупинилось, адже заради чого йому ще було битися? Ось що ми намагаємось відновити… П'ятдесят сім років ретельної праці одного з найкращих митців нашого народу. Тож, якщо нам не пощастить скласти Ісідар Мітрім саме таким, яким він був, ми зганьбимо працю Дюрока для всіх, хто її ще побачить. — Стиснувши праву руку в кулак, Скег здійняв її на рівень грудей, щоб додати своїм словам ваги.
Ерагон підійшов до краю помосту й став дивитися, як п'ятеро гномів спускали зі спеціального крана ще одного майстра, який урешті-решт завис у повітрі за кілька дюймів від гострих країв розбитого сапфіра. Сягнувши рукою за пазуху, він витяг шкіряну торбинку й дістав із неї уламок Ісідар Мітрім. Потім він узяв його щипчиками і вставив до невеличкої щілинки в сапфірі.
— Якби коронація відбулася через три дні, — поцікавився Ерагон, — ви змогли б до того часу завершити роботу над Ісідар Мітрім?
Скег протарабанив усіма десятьма пальцями по перилу помосту якусь мелодію, що її Ерагон не впізнав.
— Якби не обіцянка твого дракона, — відповів він, — то ми б не стали аж так поспішати. Адже поспіх не притаманний гномам, Арджетламе. Ми не звикли кудись увесь час бігти, ніби мурашки. Однак ми зробимо все, аби завершити роботу над Ісідар Мітрім до коронації. Якщо вона відбудеться за три дні, то нам навряд чи варто розраховувати на успіх, але якщо це станеться, скажімо, наприкінці тижня, то ми, гадаю, могли б устигнути.
Ерагон подякував Скегові за розмову й пішов. Разом зі своїми охоронцями він дістався до однієї з багатьох обідніх зал міста-гори. Це була довга низька кімната з кам'яними столами під однією стіною й печами, біля яких поралися гноми, — під іншою.
Саме там Ерагон і пообідав, смакуючи хліб, рибу, яку гноми ловили в підземних озерах, гриби і якісь товчені бульби, що їх Вершник уже мав нагоду скуштувати в Тронжхеймі, проте не пригадував, що саме це була за страва. Перш ніж почати їсти, він, скориставшись закляттями, яких його навчив Оромис, ретельно перевірив, чи не підсипали йому до їжі отрути.
Коли Ерагон запив останню крихту хліба ковтком розбавленого водою пива, що залишилося після сніданку, до зали увійшли Орик і десятеро його охоронців. Воїни сіли за власний стіл, розмістившись так, щоб бачити обидва входи, а Орик із втомленою посмішкою приєднався до Ерагона, вмостившись навпроти нього на кам'яну лаву. Нічого не сказавши, він поставив лікті на стіл і потер обличчя руками.
Тим часом Ерагон вимовив кілька заклять, щоб ніхто не зміг підслухати їхньої розмови.
— Невже в нас з'явилась іще яка проблема? — спитав Вершник.
— Та ні, жодних проблем. Просто ця безглузда балаканина забирає в мене всі сили.
— Я помітив…
— Угу… До речі, ватажки теж помітили, що тобі урвався терпець, — мовив Орик. — Відтепер було б непогано, якби ти тримав себе в руках, Ерагоне. Адже наші емоції, якими б вони не були, ідуть нашим суперникам тільки на користь. Я… — Орик замовк, коли до їхнього столу, похитуючись, підійшов товстелезний гном і поставив перед ватажком тарілки зі стравами. Ерагон похмуро поглядав на край столу.