Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри
- Автор: Паолини Кристофер
- Серия: Спадок #3
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Ранок
- ISBN: 978-966-08-3879-6
- Переводчик: Александр Леонидович Ушкалов
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри». Краткое содержание книги:
Найперше — це обіцянка своєму двоюрідному братові Рорану визволити його кохану Катріну з полону короля Галбаторікса. Але не тільки це. Ерагон дав клятву вірності і варденам, і ельфам, і гномам. Тож коли тривога охоплює повстанців і небезпека чатує на них з усіх боків, Вершник дракона має зробити свій вибір — вибір, що визначить його долю не тільки на просторах Імперії, а й поза ними, вибір, що згодом стане для нього справжнім випробуванням.
Ерагон — одна-єдина надія на звільнення від тиранії. Чи зможе цей звичайний юнак об'єднати армію повстанців і здобути перемогу над королем?
Та мала тисячу футів у діаметрі, а на її сердоліковій підлозі було накреслено дванадцять пентаграм герба Дургрімст Інгейтум, а також першого короля гномів — Коргана, який знайшов Фартхен Дур під час видобування золота. У чотирьох протилежних кінцях зали були проходи до інших, менших зал. Ерагон звів очі догори й мимохіть здригнувся, вкотре усвідомлюючи, що стелі над ним не було. За кілька миль майоріла лиш ледь помітна блакитна цяточка неба. Юнак пригадував, що десь там, угорі, має бути стайня дракона, де він мешкав разом із Сапфірою ще до того, як Арія розбила Зоряний Сапфір.
Денне світло майже не проникало на дно Тронжхейма, через що гноми часто називали його Містом Вічних Сутінків. Вони освітлювали цю залу багатьма магічними ліхтарями, вимикаючи їх тільки влітку опівдні, коли сонячному промінню все ж таки щастило пробиватися в нетрі міста-гори.
Ліхтарі були на кожній колоні аркади, що окреслювали всі рівні Тронжхейма, проте ще більше їх було попід входами безлічі невідомих кімнат, а також коридорів, які вели до Вол Турін, Нескінченних Сходів, що спіраллю пронизували гору від самісінької її верхівки аж до підніжжя. Магічні ліхтарі сяяли різними кольорами, тож Вершникові часом здавалося, ніби вся зала була розцяцькована коштовним камінням.
Однак їхнє сяйво видавалося просто нікчемним поруч із найбільшою гордістю всього народу гномів — Ісідар Мітрім. Прямісінько посеред зали гноми звели дубовий поміст, що мав шістдесят футів у діаметрі, й шматочок до шматочка ретельно викладали скалки розбитого Зоряного Сапфіра.
А ті шматки, яким гноми не знайшли місця, було складено в ящики, помережані рунами. Майстри, які відновлювали сапфір, виставили ящики вздовж західної стіни однієї з великих кімнат, що прилягали до зали. Над ними порпалося майже три сотні гномів, намагаючись поєднати скалки докупи, щоб відродити найбільшу гордість нації.
Кілька хвилин Вершник спостерігав за їхньою кропіткою працею, а потім перевів погляд на підлогу, об яку розбився Смерк, увійшовши до Тронжхейма зі своїми ургалами. Юнак постукав по ній носком чобота, марно намагаючись знайти бодай якісь сліди заподіяної Смерком шкоди. Проте жодних слідів не лишилося — ретельно працюючи кожного дня, гноми вже давно прибрали й відремонтували все, що могло нагадувати про битву у Фартхен Дурі, коли, ясна річ, не брати до уваги розбитого Зоряного Сапфіра. Якоїсь миті Ерагонові здалося, що в цій залі було б конче потрібно встановити меморіал, аби кожне наступне покоління не забувало ціну крові, яку гноми й вардени сплатили у війні з Галбаторіксом.
Крокуючи залою, Вершник чемно кивнув Скегові, худому й височенькому як на свою расу, гномові, що стояв на помості й замислено розглядав Зоряний Сапфір. Той належав до Дургрімст Гедтралл, тож Ерагон уже не раз зустрічав його раніше. Саме йому король Ротгар довірив відновлення найбільшої коштовності раси.
Скег привітно посміхнувся юнакові у відповідь і махнув рукою, припрошуючи його зійти на поміст. Коли Ерагон опинився на грубих дошках, в очі йому вдарило безліч тонких і гострих, ніби голки, промінчиків, які відбивали скалки Зоряного Сапфіра. Його верхівка нагадала Вершникові річку Анору наприкінці зими, коли її крига безліч разів танула й розмерзалася, вкриваючись тисячами тріщинок і будучи надто небезпечною, аби по ній вільно ходити. От тільки сапфір, на відміну від криги, спалахував рожевим та оранжевим кольорами.
— Як просувається робота? — поцікавився Ерагон.
У відповідь Скег тільки знизав плечима й змахнув у повітрі руками, ніби метелик крилами.
— Потроху, Арджетламе. Адже тут не можна поспішати.
— Як би там не було, а мені здається, що ви просуваєтесь неабияк швидко.
Гном постукав своїм кістлявим пальцем собі по носу й, скрушно зітхнувши, мовив:
— Верхівку Ісідар Мітрім, яка зараз перебуває внизу, Арія розбила на великі шматки… Їх було легко скласти докупи. Проте… його нижню частину, яка наразі згори… — Скег похитав головою, і його зморшкувате обличчя набуло сумного виразу: — Сила удару була такою, що всі шматочки спочатку вдарились об підлогу, а потім розлетілися на найдрібніші скалочки, засипавши Арію, тебе, Сапфіру й Тінь… Пелюстки троянди розбились на крихітні шматочки. А сама троянда, Арджетламе… вона є ключем до каменя. Це була найскладніша й найкрасивіша частина Ісідар Мітрім. Саме вона й постраждала найбільше. Якщо ми не зберемо її всю до найдрібнішого уламочка, то вони дістануться ювелірам, щоб ті зробили персні для наших матерів, — Слова лилися зі Скегових вуст, ніби ель з переповненого кубка. Він щось вигукнув мовою гномів до робітників, які несли через залу один із ящиків, потім посмикав себе за білу бороду й нарешті спитав: — Арджетламе, ти коли-небудь чув історію про те, як Ісідар Мітрім було вирізьблено за часів правління Херрана?