Моральні листи до Луцілія

Як жив Меценат - річ відоміша, ніж нині я мав би про те розводитись: як прогулювався, яким був розніженим, як хотів показати себе, як хизувався своїми пороками. То що? Хіба його мова не була такою ж вільною, як сам він - розперезаним? Чи його слова не були такими ж незвичними, як його одяг, оточення, дім, дружина? Він був би людиною вельми обдарованою, якби те обдарування повів простішою дорогою, якби не уникав бути зрозумілим, якби не розпливався так бодай у мові. Побачиш тут наче п'яну людину, що говорить заплутано, збивається на манівці, дозволяє собі казна-що. (Меценат, «Про мій спосіб життя»). Що може бути бридкішим, ніж те його писання: «Річка, чиї береги закучерявились лісами, а он, глянь, як човни борознять річище, як, скаламутивши мілину, вони залишають позаду сади»? Або ось таке: «Кучерями жінки вкривається і губами голубить губи, а потім, важко дихаючи, починає - так, закинувши втомлено голову, шаліють володарі лісу». «Непоправна ватага: на бенкетах вони захланно нишпорять, пляшкою спокушають доми, зазіханням проганяють смерть».- «Хтозна, чи сам геній зміг би догадатися, що то його свято,- тоненька нитка воску, скрипучий млин, а домашнє вогнище прикрашають мати або дружина». Хіба, читаючи таке, ти з першого ж слова не зрозумієш, що це той самий, що звик прогулюватися містом у розперезаній туніці (навіть коли він заступав відсутнього Цезаря, умовлений знак(1) отримували від непідпе-резаного вождя), той самий, що на судове засідання, на прилюдний виступ, на будь-яке зібрання з'являвся закутаним у плащ так, що відкритими лишалися лише вуха,- цілком як ті багаті втікачі на мімічних виставах; той самий, хто в розпал громадянської війни, коли місто було сповнене тривоги і всяк був при зброї, ходив собі вулицями у супроводі двох скопців, що були, можливо, більше чоловіками, ніж він сам; той, хто тисячу разів одружувався, хоча весь час мав одну й ту ж саму дружину(2)? Отож усі ті слова, так свавільно поєднані, так недбало розкидані, так зухвало, всупереч будь-яісому здоровому глузду застосовані, всі ті слова, кажу, свідчать про такі ж небувалі, викривлені, дивовижні звичаї, яких дотримувався той чоловік. Найбільше його хвалять за лагідність: він не брав до рук меча, не проливав крові, а своєю могутністю похвалявся хіба в той спосіб, що дозволяв собі власне на таку вільність звичаїв. Але він сам же й зіпсував собі ту славу потягом до ось такої чудернацької мови. Вона й свідчить, що він був розніжений, а не лагідний. Це побачить кожен - із тих його загадкових зворотів, тих несподіваних, наче перевернутих слів, тих дивних думок, нерідко, щоправда, піднесених, які тут же, ще й не домовлені до кінця, никнуть.